Гамкрелідзе Тамаз Валеріанович

Тама́з Валеріа́нович Гамкрелі́дзе (груз. თამაზ გამყრელიძე; 23 жовтня 1929, Кутаїсі — 10 лютого 2021) — грузинський мовознавець, член-кореспондент АН СРСР (1979), академік РАН (1984). Президент Національної академії наук Грузії. Брат академіка РАН та Грузинської АН, математика Реваза Гамкрелідзе.

Тамаз Валеріанович Гамкрелідзе
груз. თამაზ ვალერიანის ძე გამყრელიძე
Народився	23 жовтня 1929(1929-10-23) (95 років) Кутаїсі, Грузія
Помер	10 лютого 2021(2021-02-10)[1] (91 рік)  Тбілісі, Грузія[2]
Країна	СРСР  Грузія
Діяльність	мовознавець, викладач університету, політик, Hittitologist
Alma mater	Тбіліський державний університет
Галузь	мовознавець
Заклад	президент Національної академії наук Грузії (з 2005)
Посада	депутат Парламенту Грузії[d]
Вчене звання	професор (1965), академік (1984)
Науковий ступінь	доктор філологічних наук (1963)
Науковий керівник	Дьяконов Ігор Михайлович
Вчителі	Дьяконов Ігор Михайлович
Членство	Саксонська академія наук Австрійська академія наук Російська академія наук Академія наук СРСР Національна академія наук США Американська академія мистецтв і наук Угорська академія наук Грузинська національна академія наук Європейська академія[3]
Брати, сестри	Гамкрелідзе Реваз Валеріанович
Нагороди	заслужений діяч науки Грузинської РСРd Ivane Javakhishvili Awardd
Гамкрелідзе Тамаз Валеріанович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гамкрелідзе.

Біографія

Народився 23 жовтня 1929 в Кутаїсі. Закінчив факультет сходознавства Тбіліського Державного Університету (1952). В 1956 — 1960 рр. працював в Інституті мовознавства АН Грузії. З 1960 р. — завідувач кафедри структурної і прикладної лінгвістики (з 1999 — загальної і прикладної лінгвистіки Тбіліського Державного Університету ім. І. Джавахішвілі); професор Тбіліського Університету ім. І. Джавахішвілі (1964—2008). Директор Інституту Східнознавства ім. Г. В. Церетелі АН Грузії (1973—2000). Академік-секретар Відділення мови і літератури НАН Грузії (2003-05), з 2005 р. — президент Національної академії наук Грузії. В 1988 — 1995 рр. — головний редактор журналу «Вопросы языкознания». Депутат Верховної Ради СРСР (1984 — 1989), народний депутат СРСР (1989 — 1990), депутат Верховної Ради Грузії (1990 — 1991), член Парламенту Грузії (1992 — 2003).

Член-кореспондент з 1979 — Відділення літератури і мови.

Академік з 1984 — Відділення літератури і мови (мовознавство). Член-кореспондент Британської академії^[4]

Почесний громадянин Тбілісі (2000).^[5]

Наукові зацікавлення

Праці в області індоєвропейського, семітського та картвельського мовознавства. Тамаз Гамкрелідзе також є автором праць з теорії мовознаства, структурної і прикладної лінгвістики. Спільно з академіком Івановим В.В. (1929 -2017) розробив нову гіпотезу походження індоєвропейців, згідно з якою, з урахуванням подальших досліджень і розробок : перші індоєвропейці з'явились на Вірменському нагір'ї, можливо, у 8 - 7 тис. до н. е.; індоєвропейці, можливо, пов'язані з натуфійською, халафською, самаррською, убейдською (субареї), шумерською, куро-аракською культурами; хуррити з'явилися не в 2 пол. 3 тис. до н. е., а значно раніше, у 8-7 тис. до н е.; хуррити і їхні нащадки урарти, можливо, є гілкою індоєвропейців, а не окремою сім'єю народів; хуррити, можливо, є творцями куро-аракської культури; хуррити, можливо, мігрували на Балкани і на територію України, де стали творцями культури Кукутень-Трипілля; з Вірменського нагір'я одна частина перших індоєвропейців мігрувала на Кавказ, потім у північні прикаспійські й причорноморські степи, де їх подальше становлення й розселення відбувалося згідно з гіпотезою М.Гімбутас, інші їх частини поселились : в Анатолії ( майбутні хетти, лувійці), в Ірані (іраноарії), в Афганістані ( майбутні пуштуни), в Індії ( індоарії ), в Центральній Азії ( майбутні согдійці, хорезмійці, таджики ), в Китаї ( майбутні тохари, псевдотохари ), в Монголії ( згідно з дослідженнями, в західній і центральній Монголії в давнину жили високі блакитноокі блондини ). Таким чином, імовірно, необхідно об'єднати гіпотезу Гамкрелідзе - Іванова і гіпотезу Гімбутас і розробити нову синтетичну гіпотезу походження індоєвропейців. На цьому шляху істориків, археологів і лінгвістів чекають нові важливі відкриття і здобутки, які дозволять створити нову об'єктивну картину Давнього світу взагалі і Давнього Сходу зокрема.

Основні праці

• The Akkado-Hittite syllabary and the problem of the origin of the Hittite script, «Archiv Orientalni» (vol. 29). 1960
• Anatolian languages and the problem of Indo-European migration to Asia Minor, Studies in General and Oriental Linguistics. Tokyo, 1970
• Разом з Івановим В'ячеславом Всеволодовичем: «Indo-european language and Indoeuropeans» (vols. I—II). Berlin / New York, 1994—1995
• Алфавитное письмо и древнегрузинская письменность (Типология и происхождение алфавитных систем письма) [Архівовано 24 лютого 2012 у Wayback Machine.], Тбилиси, 1989.