Гейманович Олександр Йосипович

Олекса́ндр Йо́сипович Гейманович (* 22 липня (4 серпня) 1882, Харків — † 18 квітня 1958, Харків) — лікар-психоневролог, нейроморфолог, автор клінічно-морфологічної класифікації віспяного тифу, заслужений професор УРСР (1927), засновник і директор Українського психоневрологічного інституту (1920–1932), віце-президент Української психоневрологічної академії (1932–1937), лауреат Криловської премії Харківського медичного товариства (1911).

Гейманович Олександр Йосипович
Народився	3 серпня 1882(1882-08-03) Харків
Помер	18 квітня 1958(1958-04-18) (75 років) Харків
Країна	Російська імперія →  СРСР
Діяльність	психіатр
Alma mater	Харківський університет, Одеський університет
Галузь	психоневрологія
Заклад	Інститут неврології, психіатрії та наркології НАМН України
Посада	1920—1932 — ректор, Український науково-дослідний психоневрологічний інститут
Науковий ступінь	заслужений професор УРСР
Відомий завдяки:	опис хвороби Гаккебуша-Гейєра-Геймановича

Життєпис

Народився 22 липня 1882 року в родині службовців у Харкові. Закінчивши 1900 року з медаллю гімназію [2], він вступив до медичного факультету Харківського університету, а потім перевівся на медичний факультет Московського університету, закінчивши його у 1908 році, там і працював — у неврологічній (професора В. К. Рота), та психіатричній (професора В. П. Сербського) клініках.

У 1911 році О.Й. Гейманович, повернувшись до Харкова, почав працювати лікарем-психоневрологом Губернської місцевої автономної лікарні (Сабурова дача). В 1911—1918 роках одночасно працював старшим асистентом клініки нервових хвороб Харківського жіночого медичного інституту.

Починаючи з Першої світової війни (1914 рік), консультував і оперував у госпіталях, проводив дослідження у військовій неврології та психіатрії.

У 1918–1919 роках брав активну участь в організації радянської охорони здоров’я в Україні.

У 1920 році у Харкові, що був тоді столицею України, за ініціативою О.Й. Геймановича та під його керівництвом, було організовано Український науково-дослідний психоневрологічний інститут, першим директором якого і став Олександр Йосипович (1920–1932)^[1]. Український психоневрологічний інститут на чолі з ним став одним із провідних науково-дослідних інститутів України та Європи, підтримуючи тісні зв’язки з престижними російськими та європейськими неврологічними інститутами ^[2].

У 1929 році був обраний членом Постійного Міжнародного Комітету Міжнародних Неврологічних Конгресів^[1].

У 1932 році інститут, об’єднавшись з Українським державним інститутом клінічної психіатрії та соціальної психогігієни, заснованим у 1926 році проф. В.П. Протопоповим, утворили Всеукраїнську психоневрологічну Академію, віце-президентом якої став О.Й. Гейманович^[1].

1927 — заслужений професор УРСР, 1928 — доктор медичних наук.

У 1937 році Академія була реорганізована в Центральний психоневрологічний інститут, у якому вчений був керівником неврологічної клініки та гістографічної лабораторії. Він очолював клініку до 1953 року^[1].

У 1940 році, під час війни з білофінами, був консультантом Фінського фронту, у період Великої Вітчизняної — консультантом Закавказького фронту та Чорноморського флоту.

З 1953 - 1957 роках працював консультантом Центральної психоневрологічної та нейрохірургічної лікарні Міністерства шляхів сполучення СРСР (м. Харків) та обласної клінічної бальнеологічної лікарні.

О.Й. Гейманович помер 18 квітня 1958 року у Харкові.

Наукова та педагогічна робота

Клініко-морфолого-фізіологічний напрямок - основний вид діяльності  О.Й. Геймановича. Вивчав судинні захворювання, питання хірургічної невропатології та нейроонкології.

Йому належать дослідження та публікації про цереброспінальний сифіліс, зорові рефлекси, монографія з нейроонкології «Об истинных нейромах», вперше вивчені в Україні.

У 1919 році в Одесі разом з Я.М. Раймістом він вперше описав епідемічний енцефаліт на території України, працював над питаннями інфекційних психозів, тонусу та моторної діяльності, хірургічної невропатології, нейроонкології.

У 1920 році разом із психіатром В.М. Гаккебушем він написав монографію «Об Альцгеймеровской болезни», присвячену її клініці та гістопатології, дав нову клініко-морфологічну класифікацію висипного тифу.

У 1936 р. О.Й. Гейманович розробив та запропонував систематику пухлин нервової системи, отримав нові дані про патомеханізми повітряної контузії, фантома тощо^[1].

Протягом життя вчений опублікував понад 350 наукових праць, близько 20 монографій. Він підготував 200 вчених-фахівців, 14 професорів та докторів наук, безліч доцентів, керівників охорони здоров’я.

У різний час був організатором, редактором та членом редакційних колегій 24 видань всесоюзного та республіканського значення, журналів «Врачебное дело», «Неврология», «Невропатология и психиатрия», «Вопросы нейрохирургии» та ін.

Вчений володів п’ятьма мовами. Також серед робіт:

• «Про психоаналітичну методику лікування неврозів (по Фрейду)», 1910,
• «Клінічна концепція епідемічного енцефаліту», 1927,
• «Центральні моторні порушення та психіка», 1937,
• «Рання діагностика й профілактика інфекцій нервової системи», 1956.

Звання

• 1927 р. –  удостоєний звання «Заслужений професор УРСР».
• 1928 р. –  присвоєно звання почесного доктора медицини^[1].

Пам'ять

Разом з Т. Гейєром та В. Гаккебушем описав хворобу, названу їх іменами (псевдоальцгеймерівський синдром, каротидно-темпоральний синдром), 1936.

Джерела

• Українці у світі^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Прес-центр
• УРЕ [Архівовано 27 серпня 2016 у Wayback Machine.]
• Гейманович [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.](рос.)
• ВРЕ [Архівовано 3 лютого 2013 у Wayback Machine.]
• Гейманович Олександр Йосипович [Архівовано 24 грудня 2014 у Wayback Machine.](рос.)