Гельма Сандерс-Брамс

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Сандерс.

Гельма Сандерс-Брамс (нім. Helma Sanders-Brahms, 20 листопада 1940, Емден — 27 травня 2014, Берлін) — німецька кінорежисерка, сценаристка і кінопродюсерка, феміністка другої хвилі.

Гельма Сандерс-Брамс
нім. Helma Sanders-Brahms
Дата народження	20 листопада 1940(1940-11-20)
Місце народження	Емден, Нижня Саксонія, ФРН
Дата смерті	27 травня 2014(2014-05-27) (73 роки)
Місце смерті	Берлін, Німеччина
Поховання	Другий Троїцький цвинтарd
Громадянство	Німеччина
Професія	кінорежисерка, кінопродюсерка, сценаристка
Кар'єра	1971—2014
Членство	Берлінська академія мистецтв[1] і Німецька кіноакадемія
Magnum opus	Heinrichd, Laputad, No Mercy, No Futured і Tausendundeine Nachtd
Нагороди	German Film Award for Best Screenplayd (1977) Сазерленд Трофі (1981) honorary doctor of the University of Gothenburgd
IMDb	ID 0761762
Гельма Сандерс-Брамс у Вікісховищі

Життєпис

Народилася 20 листопада 1940 року. Навчалася акторської майстерності в Ганновері в 1960-62 роках, також вивчала німецьку, англійську педагогіку в Кельні з 1962 по 1965 рік.^[2] Її рання кар'єра включала роботу телевізійної дикторки та моделі. Під час поїздки в Італію в 1967 році інтерувалась у П'єра Паоло Пазоліні та Серджо Корбуччі, цей досвід став вирішальним у виборі займатись кіновиробництвом. Починаючи з 1969 року, знімала власні фільми, записувала власні сценарії й продюсувала багато своїх фільмів. Її кіновиробництво складалося з художніх та документальних фільмів, і багато з її фільмів містять сильний автобіографічний компонент.^[3]

Ранні фільми критично зачіпають теми праці, міграції та становища жінок в Західній Німеччині. Under the Pavement Lies the Strand був центральним фільмом для німецького жіночого та студентського руху, а також для свого прояву, як режисерки і феміністської кінематографіста. Суперечливий для телебачення фільм Shirin’s Wedding зобразив трагічну загибель турецького мігранта в Німеччині й розглядав питання примусового шлюбу. Сандерс-Брамс проявляла особливу симпатію до робіт Генріха фон Клейста: принаймні три її фільми або засновані, або явно посилаються на цього автора.

Здобула міжнародне визнання з фільмом Germany, Pale Mother, який зачіпає досвід німецьких жінок під час і після нацистського періоду.^[4] Як режисерка руху «Нове німецьке кіно», зосереджувала сценарії на проблемах лівих політичних партій.^[5]

Останній театральний фільм Geliebte Clara («Кохана Клара») стосувався любовного трикутника між Робертом Шуманом, Кларою Шуман і Йоганнесом Брамсом, що був її далеким родичем. Пізніше зняла свою останню роботу, телевізійний документальний фільм So wie ein Wunder, про музиканта Вернера Хеймана. Фільм показали на німецькому телебаченні у 2012 році.

Фільми Сандерс-Брамс належать до числа найвизначніших з нового німецького кіно, були нагороджені багатьма нагородами на фестивалях в усьому світі. 1982 року була членкинею журі на 32-му Берлінському міжнародному кінофестивалі.^[6]

Була нагороджена офіцером французького ордена мистецтв і літератури та членством Академії мистецтв в Берліні.

Померла в Берліні 27 травня 2014 року від раку у віці 73-х років.^[7][8]

Спадщина

За кордоном високо оціненою кінокритикою таких країн, як США, Франція, Японія та Сполучене Королівство. Однак в Німеччині її роботи розглядали під іншим кутом. Німецькі критики розглядали її фільми, як «важкі» і «заплутані». Незадовго до смерті Гельма Сандерс-Брамс сказала: “Перш ніж я помру, я просто хочу зробити останню спробу врятувати мої фільми від забуття в моїй країні й сказати: принаймні, погляньте на них.”^[9]

Вибрана фільмографія

• Under the Pavement Lies the Strand(Unter dem Pflaster ist der Strand) (1975)
• Das Erdbeben in Chili (1975, TV film)
• Heinrich (1977)
• Німеччина, бліда мати (1980)
• No Mercy, No Future(Die Berührte) (1981)
• The Future of Emily(Flügel und Fesseln) (1984)
• Laputa (1986)
• Felix (Segment: "Er am Ende") (1988)
• Apple Trees (1992)
• Mein Herz – niemandem! (1997)
• Geliebte Clara (2008)