Генріх VII (король Англії)

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Генріх VII (значення).

Генріх VII (англ. Henry VII; 29 січня 1457 — 21 квітня 1509) — король Англії у 1485–1509 роках, син Едмунда Тюдора, графа Ричмонда (1430–1456 роки). Засновник династії Тюдорів.

Біло-червона троянда — емблема Тюдорів

Генріх VII англ. Henry VII
Генріх VII
Король Англії
Коронація:	30 жовтня 1485
Попередник:	Річард ІІІ
Наступник:	Генріх VIII
Ім'я при народженні:	Henry Tudor (Генрі Тюдор)
Народження:	28 січня 1457(1457-01-28) Замок Пембрук, Уельс
Смерть:	21 квітня 1509(1509-04-21) (52 роки) Ричмондський палац
Причина смерті:	туберкульоз
Поховання:	Вестмінстерське абатство, Англія
Країна:	Англійське королівство  Principality of Walesd
Релігія:	католицька церква
Рід:	Тюдори
Батько:	Едмунд Тюдор
Мати:	Маргарет Бофорт
Шлюб:	Єлизавета Йоркська
Діти:	Артур, Маргарита, Генріх, Єлизавета, Едмунд, Катерина
Автограф:
Нагороди:
Медіафайли у Вікісховищі

Провів юнацькі роки в Бретані, у 1485 висадився в Британії, щоб очолити повстання проти Річарда ІІІ, що завершилося поразкою останнього і його смертю біля Босворта. Одружившись з Єлизаветою Йоркською у 1486, об'єднав двори Йорків і Ланкастерів. У 1497 відбулося повстання йоркців, але Генріх відновив лад після воєн Червоної і Білої троянди і отримав незалежність від парламенту, заклавши основи абсолютизму. Його наступником став син Генріх VIII.

Походження

З народження до вступу на престол майбутній король мав ім'я Генріх Тюдор, граф Ричмонд (Earl of Richmond). За лінією батька належав до стародавнього уельського роду, що прийняв прізвище Тюдорів на честь прапрадіда Генріха, Тудура ап Горонві (валл. Tudur ap Goronwy). Дід Генріха, Оуен Тюдор, перебував на службі у вдови короля Генріха V й матері Генріха VI французької принцеси Катерини Валуа; невідомо точно, чи були освячені таємним шлюбом їхні багаторічні стосунки, від яких народилося кілька визнаних дітей. Їхній син Едмунд Тюдор, 1-й граф Ричмонд, одноутробний брат короля Генріха VI, ще раз поріднився із родом Ланкастерів, одружившись із Маргаритою Бофорт, онукою позашлюбного (в подальшому узаконеного) сина засновника дому Ланкастерів Джона Гентського.

13-річна Маргарита народила єдину дитину — майбутнього Генріха VII — через два місяці після передчасної смерті чоловіка. Тоді вже тривала Війна Червоної та Білої троянд. Вдова графиня Ричмонд ще двічі виходила заміж за видатних прибічників дому Ланкастерів, другий із них — Томас Стенлі — надалі допоміг пасинку, зрадивши Річарда III у битві під Босвортом.

Шлях до влади

Генріх, граф Ричмонд, у молодості. Невідомий французький художник. Музей Кальве

Якими б примарними не були права Генріха Тюдора, нащадка позашлюбного сина (традиційно вважалося, що родина Бофортів не має прав на престол, окрім того, шлюб Овена Тюдора та Катерини Французької — якщо такий взагалі був — теж не визнавався), після загибелі Генріха VI та його сина Едуарда, принца Уельського у 1471 році граф Ричмонд, який був разом із дядьком Джаспером Тюдором в еміграції у Франції, став одним із небагатьох живих представників Ланкастерської династії. З 1475 року Генріх жив у герцогстві Бретань у герцога Франциска II на правах бранця, однак мав добрі умови.

Під час стабільного царювання Едуарда IV у ланкастерських претендентів було мало шансів на успіх, але по його смерті й усунення від влади (та, як зазвичай вважається, убивства) його синів Річардом III (1483) в Англії знову настала доба заколотів і заворушень опозиції. Філіп де Коммін писав у «Мемуарах»: «Господь дуже швидко послав королю Річарду ворога, у якого не було жодної копійки за пазухою, як здається, жодних прав на корону Англії — загалом, не було нічого достойного, окрім честі; але він довго страждав й більшу частину життя був бранцем…»^[1]. За підтримки Франції у 1485 році Генріх висадився в Уельсі, де, скориставшись валлійським походженням свого роду, набрав чимало прибічників. 22 серпня 1485 року у битві під Босвортом армія короля Річарда була розбита, а сам він загинув. Генріха було проголошено королем на полі бою і він, вступивши за якийсь час до Лондона, парламентською постановою затвердив престол за собою та своїми нащадками без усілякого спеціального підґрунтя — таким чином ставши королем Англії за правом завоювання, подібно до Вільгельма I. Якби Генріх Тюдор офіційно претендував на корону за правом спадщини Ланкастерського дому, то її, очевидно, мав отримати не він, а його мати — леді Маргарита Бофорт. Маргарита, яка ненадовго пережила сина, не конфліктувала з ним із приводу претензій на престол, хоч іноді підписувалась «Margaret R» (тобто королева).

Початок царювання

Король Генріх VII близько 1500 року. Копія із втраченого оригіналу. Лондон, товариство антикварів

Початок царювання Генріха VII супроводжувався першим спалахом епідемії загадкової хвороби (ймовірно занесеної його найманцями з Франції) з високим рівнем смертності — так званої пітливої гарячки чи англійського поту, що народ сприйняв як поганий знак^[2]. Після коронації Генріх одружився з племінницею Річарда III, дочкою Едуарда IV Єлизаветою Йоркською, оголосивши про об'єднання домів, що раніше ворогували. Раніше її сватали за дружину самому дядькові, Річарду III. Цей шлюб, про який Генріх заявляв ще у Бретані, був умовою його підтримки з боку парламенту; відомо, що він зволікав із його укладенням аж до січня 1486 року, а коронував дружину тільки наприкінці 1487 року. Як емблему (badge) династії Тюдорів було прийнято з'єднану білу та червону троянди (наявна на британському гербі донині). Окрім того, Генріх підкреслював також валлійське походження, використовуючи в офіційних документах валлійський (а не просто зменшений) варіант свого імені — Harry — та назвавши старшого сина Артуром на честь легендарного кельтського короля Артура.

Затвердження Тюдорів у боротьбі з іншими претендентами

Правління Генріха VII, що тривало 24 роки, виявилось однією з наймирніших епох в історії Англії, незважаючи на повстання самозванців, що трясли державу у перші роки — Ламберта Сімнела та Перкіна Ворбека. Генріх проявив істинно королівське милосердя до своїх (потенційних) суперників, не репресувавши законного спадкоємця Річарда III, Джона де ла Поля, графа Лінкольна (за два роки підбурив заколот і загинув у бою); Сімнела було помилувано, він працював при дворі Генріха кухарем, а Ворбек утримувався тривалий час у Тауері в гарних умовах й був страчений тільки після спроби втечі.

А проте, є версія, відповідно до якої Генріх VII, а не Річард III, був ініціатором убивства малолітніх синів Едуарда IV, які нібито дожили до 1485 року; убивство (разом з низкою інших, завідомо неймовірних злочинів) було, відповідно до цієї версії, приписано Річарду панегіристами Тюдорів, такими, як Джон Мортон чи Томас Мор. Вважати цю версію переконливою, підкріпленою документами не можна (і версію, що ініціатором убивства був Річард III).

Династичні союзи

Генріх VII посилив міжнародне становище Англії, одруживши свого старшого сина Артура, принца Уельського, з іспанською принцесою Катериною Арагонською, а дочку, Маргариту, видавши заміж за короля Шотландії Якова IV. Останній крок був покликаний нейтралізувати ворожі відносини між двома британськими королівствами (раніше Яків IV підтримував претензії Ворбека), а за століття цей династичний союз приніс правнуку Якова й Маргарити, Якову VI, англійський престол та призвів до об'єднання двох держав. Після ранньої смерті принца Артура (1502) Катерина Арагонська залишилась в Англії, а після смерті свекра вийшла заміж за брата покійного чоловіка (зазвичай такий шлюб вважався незаконним), Генріха VIII, на що було отримано спеціальний дозвіл від Папи Римського. Ця ситуація надалі сприяла скандальному розлученню Генріха VIII й розриву Англії з католицькою церквою (див. Англійська реформація).

Окрім того, молодша дочка Генріха VII Марія одружилася, вже за правління свого брата, з королем Франції Людовіком XII (помер невдовзі після весілля).

Інші події

Капела Генріха VII у Вестмінстері — останній шедевр англійської готики

Генріх VII був бережливим монархом, який значно зміцнив бюджет Англії, понівечений за роки Столітньої війни та війни Червоної та Білої троянд. Для суду над дворянами при ньому було започатковано особливий орган — Зоряна палата.

До числа пам'ятних подій правління Генріха VII належить підтримана ним експедиція італійця на англійській службі Джованні Кабото (він же Джон Кебот) в Америку й відкриття Ньюфаундленду. Також на прохання Генріха відомий історик Полідор Вергілій почав писати «Історію Англії».

Король похований у Вестмінстерському абатстві, поруч зі своєю дружиною, Єлизаветою Йоркською, яку він пережив на сім років.

Його спадоємцем став другий син, Генріх VIII.

Родовід

Сім'я

Дружина

• 
  'Єлизавета
  (1466—1503)

Діти

• 
  1 Артур
  (1486—1502)
• 
  2 Маргарита
  (1489—1541)
• 
  3 Генріх
  (1491—1547)
• 
  4 Єлизавета
  (1492—1495)
• 
  5 Марія
  (1496—1533)
• 
  6 Едуард^[3]
  (1498—1499)
• 
  7 Едмунд
  (1499—1500)
• 
  8 Катерина
  (1503)

Бастарди

• Від невідомої:

• 
  Роланд
  (1474—1535)

Див. також

• Титули британських суверенів^[en]