Географія Китайської Народної Республіки

Китай — східноазійська країна, що знаходиться на сході континенту Євразія . Загальна площа країни 9 596 960 км² (4-те місце у світі), з яких на суходіл припадає 9 326 410 км², а на поверхню внутрішніх вод — 270 550 км²^[1]. Площа країни трохи менша, ніж площа США.

Географія Китаю
Географічне положення Китаю
Континент	Азія
Регіон	Східна Азія
Координати	35°00′ пн. ш. 105°00′ сх. д.
Площа	9 596 960 км² (4-те)
• суходіл	97,2 %
• води	2,8 %
Морське узбережжя	14,50 тис. км
Державний кордон	22 457 км
Тип	гористий на півдні й заході, рівнинний на півночі й сході
Найвища точка	гора Джомолунгма (8850 м)
Найнижча точка	Айдинкьоль (-154 м)
Тип	від помірного до субекваторіального
Найдовша річка	Янцзи (6300 км)
Найбільше озеро	Поянху (до 5100 км²)
Природні ресурси	кам'яне вугілля, залізні руди, вуглеводні, ртуть, руди кольорових металів, рідкісноземельні елементи, уранові руди, гідроенергія, родючі ґрунти
Стихійні лиха	тропічні циклони, повіді, цунамі, землетруси, посухи, провали ґрунту
Екологічні проблеми	забруднення повітря, кислотні дощі, забруднення вод

Назва

Офіційна назва — Китайська Народна Республіка, Китай, КНР (кит.: 中華人民共和國, 中國)^[2]. Китайська назва країни Чжун-го складається з двох ієрогліфів, що позначають 国 — центр, середину^{[джерело?]} і 中 — люди, народ^{[джерело?]}, тобто Центральний народ^{[джерело?]}, Серединна держава. Назва країни Китай походить від назви монгольського племені киданів (кит.: 契丹 — цідань), які заснували державу Ляо в північному Китаї у X-XI століттях^[3]. Термін Катай на позначення цього регіону ввів Марко Поло на противагу південному Китаю — Манджі (кит.: 蠻子 - південні варвари). Стародавні греки та римляни називали країну Серес (дав.-гр. Σηρες). Цей термін походить від китайського слова «сі» кит.: 丝, що означало шовк. Власне, лат. sērĭcă теж означає шовк. Топонім європейськими мовами Хіна, Чина, Чайна, Сіна (англ. China, фр. China, нім. China, італ. Cina, фін. Kiina) походить від перської назви країни — Цин (перс. چین). Цю назву у Європі з 1555 року популяризувала книга подорожей Марко Поло. Слово запозичено з санскриту (санскр. चीन) і походить, імовірно, від назви китайської династії Цінь, що правила у 221-206 роках до н. е.), хоча сам термін використовувався і до того часу^[3].

Історія дослідження території

Географічне положення

Китай — східноазійська країна, що межує з 14 іншими країнами: на заході — з Таджикистаном (спільний кордон — 477 км), Киргизстаном (1063 км) і Афганістаном (91 км), на південному заході — з Бутаном (477 км), Індією (2659 км) і Непалом (1389 км), на північному заході — з Казахстаном (1765 км), на півдні — з М'янмою (2129 км), Лаосом (475 км) і В'єтнамом (1297 км), на півночі — з Монголією (4630 км), Пакистаном (438 км), на північному сході — з Російською Федерацією (4133 км на сході + 46 км на північному заході) і КНДР (1352 км). Загальна довжина державного кордону — 22 457 км. Внутрішні кордони з Гонконгом — 33 км і Макао — 3 км^[1]. Китай на сході омивається водами Жовтого, Східно- і Південнокитайського морів Тихого океану^[4]. Загальна довжина морського узбережжя 14,50 тис. км^[1].

• Карта Китаю від ООН (англ.)
  Карта Китаю від ООН (англ.)
• 
  Порівняння розмірів території Китаю та США
• 
  Територіальні претензії країн у Південнокитайському морі

Згідно з Конвенцією Організації Об'єднаних Націй з морського права (UNCLOS) 1982 року, протяжність територіальних вод країни встановлено в 12 морських миль (22,2 км)^[5]. Прилегла зона, що примикає до територіальних вод, в якій держава може здійснювати контроль, необхідний для запобігання порушень митних, фіскальних, імміграційних або санітарних законів, простягається на 24 морські милі (44,4 км) від узбережжя (стаття 33)^[5]. Виключна економічна зона встановлена на відстань 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя. Континентальний шельф — 200 морських миль (370,4 км) від узбережжя, або до континентальної брівки (стаття 76)^[6][1].

Крайні пункти

Докладніше: Крайні точки Китаю

Час

Докладніше: Час у Китаї

Час у Китаї: UTC+6 (+4 години різниці часу з Києвом)^[7].

Геологія

Докладніше: Геологія Китаю

Див. також: Гідрогеологія Китаю

Корисні копалини

Докладніше: Корисні копалини Китаю

Надра Китаю багаті на ряд корисних копалин: кам'яне вугілля, залізну руду, нафту, природний газ, ртуть, олово, вольфрам, сурма, марганець, молібден, ванадій, магнетит, алюміній, свинець, цинк, рідкісноземельні елементи, уранові руди^[8].

Сейсмічність

Докладніше: Сейсмічність Китаю

Вулканізм

Див. також: Вулкани Китаю

Рельєф

Докладніше: Рельєф Китаю

Середні висоти — 1840 м; найнижча точка — Турфанська западина (-154 м); найвища точка — гора Джомолунгма (8850 м), найвища гора Євразії і світу. Територія Китаю характеризується складною орографією і значними амплітудами висот. Дві третини займають гори і пустелі (на півночі і заході), включаючи пустелю Гобі на півночі, на сході рівнина зрошується з річок Хуанхе (Жовта річка), Янцзи і Сіцзян.

• Тибетське плато — комплекс великих рівнин Джангтанг, плоскогір'я Центр. Тибету, ряд внутрішніх хребтів. Нагір'я оточене високими гірськими системами: Гімалаями і Каракорумом, Куньлунем, Наньшанем і Сино-Тибетськими горами. Між Кунь-Лунем і Наньшанем — велика тектонічна Цайдамська западина.
• Лесове плато — плато в Центральному Китаї. Площа — від 400 до 640 тисяч км². Розташоване у верхній та середній течії річки Хуанхе, між Тибетським плато та монгольськими степами. Займає територію провінцій Ганьсу, Шеньсі, Шаньсі, а також Нінся-Хуейського автономного району.
• Велика китайська рівнина — простягається з півночі на південь вздовж узбережжя Жовтого моря і включає низовини Саньцзян, Півн.-Ханкайську, Сунляо, Велику Китайську рівнину, рівнину басейнів ниж. і сер. течії річки Янцзи та ділянки вздовж мор. узбережжя і по долинах річок. Рівнини обрамовані горами: Жехе, Яньшань, Тайханшань, Наньлін, Юньнань, частково Хінганом і Маньчжуро-Корейськими горами. Річки Янцзи, Хуанхе, Сіцзян належать до числа найбільших у світі. Вони мають мусонний режим з літніми паводками. Численні невеликі озера.
• Центральноазійські рівнини і плоскогір'я — включає Таримську і Джунгарську рівнини, розділені хребтами Сх. Тянь-Шаню, Турфанську западину, рівнини і плато Гашунської Гобі, Алашань і Ордос, відокремлені один від одного горами Бейшань, Алашань та Іньшань, рівнини Гобі і Баргі. Тут переважають висоти бл. 1200 м. Дно Турфанської западини лежить нижче рівня моря (-154 м).

• 
  Рельєф Китаю
• 
  Гіпсометрична карта Китаю
• 
  Рельєф Китаю
• 
  Супутниковий знімок поверхні країни
• 
  Карта країни (англ.)

• 
  Джомолунгма з китайського боку
• 
  Айдинкьоль, найнижча точка країни

Узбережжя

Острови

Докладніше: Острови Китаю

Клімат

Докладніше: Клімат Китаю

Територія Китаю лежить у трьох кліматичних поясах, з півночі на південь: помірному, субтропічному мусонного типу, субекваторіальному^[9].

На півночі, в Манчжурії цілий рік превалюють помірні повітряні маси, західний масоперенос^[10]. Значні сезонні амплітуди температури повітря. Вологе дощове літо, холодна посушлива зима. Зволоження достатнє, сніговий покрив^[10]. На півночі у Внутрішній Монголії та Джунгарії суворий континентальний тип помірного клімату^[9]. Дуже значні сезонні амплітуди температури повітря. Спекотне посушливе літо, морозна зима. Зволоження недостатнє^[10].

Центральна частина країни у межиріччі Хуанхе й Янцзи лежить у субтропічному мусонному кліматі^[9]. Влітку спекотно й волого, сезон дощів, взимку — відносно прохолодно й посушливо. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[10].

• 
  Сонячна радіація (англ.)
• 
  Кліматична карта Китаю (за Кеппеном)
• 
  Карта розподілу атмосферних опадів
• 
  Димка над Китаєм
• 
  Сніговий покрив Китаю
• 
  Сильний сніг над Східним Китаєм

Далі на південь субтропічний клімат переходить у субекваторіальний, минаючи тропічний^[9]. Влітку переважають екваторіальні повітряні маси, взимку — тропічні^[10]. Влітку вітри дмуть від, а взимку до екватора. Сезонні амплітуди температури повітря незначні, зимовий період ненабагато прохолодніший за літній. У літньо-осінній період з морів та океанів часто надходять руйнівні тропічні тайфуни, вдалині від моря взимку бути помітним сухий сезон^[10].

Западини Цайдам і Таримська лежать у посушливому субтропічному кліматі різко континентального типу^[9]. Влітку переважають тропічні повітряні маси зі спекотною посушливою погодою, взимку — помірні, що приносять прохолоду. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, можливе випадіння снігу^[10].

Високогір'я Тибету лежать у субтропічному кліматичному поясі високогірного типу^[9]. Значні сезонні амплітуди температури повітря і розподілу атмосферних опадів, значне накопичення снігу, утворюються льодовики^[10].

• Кліматограми (нім.)
• 
  Пекін (північ)
• 
  Нанкін (центральний схід)
• 
  Юлінь (південь)
• 
  Урумчі (захід)
• 
  Лхаса (південний захід)

Китай є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[11].

Внутрішні води

Докладніше: Гідрографія Китаю

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 2840 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 690070 км² зрошуваних земель^[1].

• Гідрографічна мережа Китаю
  Гідрографічна мережа Китаю
• 
  Янцзи в ущелині Кутанг
• 
  Хуанхе в Ланчжоу
• 
  Озеро Кукунор (Цинхай) з космосу
• 
  Береги озера Кукунор

Річки

Докладніше: Річки Китаю

Річки країни належать басейну Тихого океану; на заході великі масиви безстічних областей пустель.

Озера

Докладніше: Озера Китаю

Болота

Докладніше: Болота Китаю

Льодовики

Докладніше: Льодовики Китаю

Ґрунти

Докладніше: Ґрунти Китаю

Рослинність

Докладніше: Флора Китаю

Земельні ресурси Китаю (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 54,7 %,
  • орні землі — 11,3 %,
  • багаторічні насадження — 1,6 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 41,8 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 22,3 %;
• інше — 23 %^[1].

Див. також: Ліси Китаю

Тваринний світ

Докладніше: Фауна Китаю

Зоогеографічно більша частина територія країни належить до

• Голарктичної області:
  • Північно-східну частину країни займає Китайсько-Корейська, басейн Янцзи — Японсько-Центральнокитайська, гори Юньнань — Гімалайсько-Юньнанська провінції Китайсько-Гімалайської підобласті;
  • Тянь-Шань, Кунь-Лунь і Тибет — Нагірно-Азійська, Кашгарію, Джунгарію, Алашань і Ордос — Гобійсько-Кашгарська, схід Внутрішньої Монголії — Казахстано-Монгольська провінція Центральноазійської підобласті;
  • Великий Хінган — Європейсько-Сибірська тайожна провінція Циркумбореальної підобласті^[10].
• Південне узбережжя лежить у Індокитайської провінції Індійсько-Індокитайської підобласті Індо-малайської області^[10].

Див. також: Ссавці Китаю, Птахи Китаю та Риби Китаю

Охорона природи

Докладніше: Природно-заповідний фонд Китаю

Китай є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Мадридського протоколу про охорону навколишнього середовища до Договору про Антарктику,
• Договору про Антарктику,
• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Лондонської конвенції про запобігання забрудненню моря скиданням відходів,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Міжнародної угоди про торгівлю тропічною деревиною 1983 і 1994 років,
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[12],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

Стихійні лиха та екологічні проблеми

Докладніше: Екологія Китаю

Докладніше: Екологічні питання в Китаї

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• часті тайфуни на південному та східному узбережжях;
• руйнівні повіді;
• цунамі; землетруси;
• посухи;
• провали ґрунту;
• активний вулканізм в історичні часи, вулкан Чангбайшань (Пектусан) на кордоні з Кореєю, вулкани острова Хайнань на півдні, та гірського хребта Кунь-Лунь на сході^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• забруднення повітря тепловими електростанціями на викопному паливі (переважно кам'яне вугілля) парниковими газами та діоксидом сірки призводить до поширення кислотних дощів, Китай займає перше місце у світі з викидів діоксиду вуглецю в повітря;
• дефіцит водних ресурсів на північному заході;
• забруднення вод неочищеними побутовими й промисловими стоками;
• знеліснення;
• ерозію ґрунтів, через яку з 1949 року було втрачено до 20 % сільськогосподарських угідь;
• спустелювання;
• торгівлю видами тварин, що зникають.

Фізико-географічне районування

У фізико-географічному відношенні територію Китаю можна розділити на _ райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• 
  Тераси Юннаню
• 
  Дюни в пустелі Гобі
• 
  Узбережжя Південнокитайського моря, Гуансі
• 
  Тибетське плато
• 
  Поля ріпаку у Внутрішній Монголії

Див. також: Екорегіони Китаю

Див. також

• Східна Азія