Георгій (Делієв)

Архієпископ Георгій (в миру Делієв Спиридон Георгійович; 23 грудня 1878, село Каракуба, Маріупольський повіт, Катеринославська губернія — 8 грудня 1937, Дніпропетровськ) — єпископ Російської православної церкви, архієпископ Дніпропетровський, тимчасово керував Київською єпархією у 1925—1928 роках. Прадід актора і клоуна Георгія Делієва^[1].

Георгій
рос. Спиридон Георгиевич Делиев
Народився	11 (23) грудня 1878  Роздольне, Велико-Каракубська волость, Маріупольський повіт, Катеринославська губернія, Російська імперія
Помер	8 грудня 1937(1937-12-08) (58 років)  Дніпропетровськ, Українська РСР, СРСР
Діяльність	православний священник
Alma mater	Київська духовна академія
Посада	єпископ
Конфесія	православ'я
Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Походив з зросійщених маріупольських греків, які були переселені на таврійські землі з Криму за указом Катерини ІІ^[2].

У 1902 році закінчив Катеринославську духовну семінарію і призначений законовчителем у церковно-парафіяльну школу.

З 1905 по вересень 1915 року був законовчителем відразу у двох навчальних закладах Олександрівська (нині — Запоріжжя) — у жіночій гімназії та у комерційному училищі.

У 1915 році вступив до Київської духовної академії, яку закінчив у 1919 році зі ступенем кандидата богослов'я.

15 (28) грудня 1921 року пострижений у чернецтво. 26 грудня 1921 (8 січня 1922) року хіротонізований на єпископа Богуславського і Липовецького, вікарія Київської єпархії. Хіротонію очолив екзарх України митрополит Михаїл (Єрмаков).

Після арештів митрополита Михайла (Єрмакова) та вікарного єпископа Уманського Макарія (Кармазіна) до єпископа Георгія з січня 1925 року перейшло тимчасове управління Київською єпархією.

Після повернення наприкінці 1925 року із заслання єпископа Макарія, відмовився передати йому управління єпархією, що викликало осуд багатьох архієреїв.

З 1926 року був єпископом Таращанським, вікарієм тієї ж єпархії.

З 1928 року — єпископ Дніпропетровський. У 1930 році зведений у сан архієпископа.

Протидіяв обновленському і автокефальному руху в Україні (зокрема — лубенський розкол), разом з іншими українськими архієреями засудив григоріанський розкол.

У 1932—1933 роках брав участь у зимовій сесії Священного Синоду^[3].

20 травня 1934 року направив заступнику Патріаршого Місцеблюстителя митрополиту Сергію (Страгородському) рапорт, у якому вітав його з возведенням у сан митрополита Московського і Коломенського^[4]

У 1936 році заарештований, який був звинувачений у тому, що він «агент польської розвідки, за участь у контрреволюційній церковно-фашистській організації». Під тиском слідства визнав себе винним. 30 листопада 1937 року особлива трійка УНКВС УРСР по Дніпропетровській області ухвалила вирок архієпископу Георгію та був засуджений до розстрілу. 8 грудня 1937 року розстріляний у дніпропетровській в'язниці. Пізніше був реабілітований та зарахований православною церквою до числа новомучеників^[5].