Герасимов Микола Семенович

Микола Семенович Герасимов (рос. Николай Семёнович Герасимов; 23 листопада (6 грудня) 1911(19111206), Симбірськ — 29 червня 1960, Жданов) — радянський військовий льотчик, Герой Радянського Союзу (1939), в роки німецько-радянської війни командир 256-ї винищувальної авіаційної дивізії (Воронезький і 1-й Український фронти).

Микола Семенович Герасимов
рос. Николай Семёнович Герасимов
Народження	6 грудня 1911(1911-12-06)  Ульяновськ, Російська імперія
Смерть	29 червня 1960(1960-06-29) (48 років)  Жданов, Сталінська область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Рід військ	Винищувальна авіація
Освіта	Борисоглєбський навчальний авіаційний центр підготовки льотного складу імені В. П. Чкалова
Роки служби	1935—1954
Партія	КПРС
Звання	Полковник авіації
Командування	Q18543243?
Війни / битви	Громадянська війна в Іспанії Бої на Халхин-Голі Вторгнення СРСР до Польщі Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна • Ростовська операція • Барвінково-Лозовська операція • Харківська операція • Сталінградська битва • Курська битва • Битва за Дніпро • Житомирсько-Бердичівська операція • Корсунь-Шевченківська операція • Рівненсько-Луцька операція • Проскурівсько-Чернівецька операція • Львівсько-Сандомирська операція • Східно-Карпатська операція Радянсько-японська війна • Хінгано-Мукденська операція
Нагороди	(№ 114)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Герасимов.

Життєпис

Народився 23 листопада (6 грудня) 1911 року в місті Симбірську (нині Ульяновськ) в родині робітника. Росіянин. У 1913–1921 роках жив в селі Ішеєвці ^[1], потім повернувся до Симбірська. У 1923 році закінчив 5 класів школи. З 1924 року був чорноробом, в 1926–1930 роках працював ткачем на текстильній суконній фабриці імені М. І. Калініна. У 1931 році закінчив курси шоферів в Ульяновську. До грудня 1932 року працював шофером в Ульяновської бронетанкової школі.

У 1933 році закінчив Ульяновську льотну школу Тсоавіахіму, в 1934 році — курси інструкторів при Центральному аероклубі в Москві. У 1934–1935 роках працював льотчиком-інструктором аероклубу авіазаводу № 21 в місті Горькому (нині — Нижній Новгород).

Військова кар'єра

В армії з вересня 1935 року. У 1936 році закінчив Пермську військову школу авіатехніків, в 1937 році — Борисоглібську військову авіаційну школу льотчиків. Служив в стройових частинах ВПС (в Київському військовому окрузі).

Учасник Громадянської війни в Іспанії: у червні—жовтні 1938 року — льотчик, командир ланки в авіації республіканських військ. Здійснив 80 бойових вильотів на винищувачі І-16, в 38 повітряних боях особисто збив три літаки противника ^[2]. У повітряному бою був поранений у праву руку.

За мужність і героїзм, проявлені при виконанні військового обов'язку, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1939 року майору Герасимову Миколі Семеновичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна. Після установи знака особливої відмінності 4 листопада 1939 року йому була вручена медаль «Золота Зірка» (№ 114).

Після повернення з Іспанії продовжував службу у ВПС, був льотчиком-інспектором з техніки пілотування 69-ї винищувальної авіабригади в Київському військовому окрузі.

Учасник боїв на річці Халхін-Гол: у червні-серпні 1939 року — льотчик-інспектор з техніки пілотування 70-го винищувального авіаційного полку, в серпні 1939 року — льотчик-інспектор з техніки пілотування 22-го винищувального авіаційного полку. Здійснив кілька десятків бойових вильотів на винищувачі І-16, в повітряних боях в складі групи збив чотири літаки противника ^[2]. 27 червня 1939 року його літак був збитий під час зльоту з аеродрому, але М. С. Герасимов здійснив вимушену посадку і не постраждав.

У вересні 1939 року на посаді заступника командувача 5-ю армією по ВПС брав участь у вторгненні СРСР до Польщі.

Учасник радянсько-фінської війни: в листопаді 1939 — березні 1940 року — заступник командувача ВПС 7-ї армії.

Член ВКП (б) з 1940 року. У квітні—жовтні 1940 року — помічник командира 43-ї винищувальної авіабригади (в Одеському військовому окрузі). Через аварію літака знижений на посаді і призначений помічником командира 46-го винищувального авіаційного полку (в Московському військовому окрузі). У березні—червні 1941 року — слухач командного факультету Військово-повітряної академії (Моніно).

Друга світова війна

Учасник радянсько-німецької війни: у червні—жовтні 1941 року — заступник командира 271-го винищувального авіаційного полку (ППО Ростова-на-Дону), в жовтні 1941 — жовтні 1942 року — командир 512-го винищувального авіаційного полку (Південно-Західний і Сталінградський фронти). Брав участь в Ростовській оборонній, Барвінково-Лозівській та Харківській операціях, обороні Сталінграда. У жовтні 1942 — квітні 1943 року — льотчик-інспектор з винищувальної авіації Інспекції ВПС Червоної Армії. 28 травня 1943 року йому прсвоєне військве звання полковника. У квітні 1943 — жовтні 1944 року — командир 256-ї винищувальної авіаційної дивізії (Воронезький і 1-й Український фронти). Брав участь у Курській битві і битві за Дніпро, Житомирсько-Бердичівській, Корсунь-Шевченківській, Рівенсько-Луцькій, Проскурівсько-Чернівецькій, Львівсько-Сандомирській і Східно-Карпатській операціях.

За час війни здійснив 155 бойових вильотів на винищувачах І-16, ЛаГГ-3, Як-1, Як-7 та Як-9, в повітряних боях особисто збив сім літаків противника.

Учасник радянсько-японської війни 1945 року на посаді заступника командира 245-ї винищувальної авіаційної дивізії (Забайкальський фронт). Брав участь в Хінгано-Мукденській операції.

Повоєнні роки

Після війни продовжував службу у ВПС (на Далекому Сході). У 1947–1948 роках — старший льотчик-інспектор з техніки пілотування Управління 17-ї повітряної армії (Київський військовий округ), в 1948–1954 роках — заступник командира винищувальної авіаційної дивізії (в Прикарпатському військовому окрузі). Освоїв реактивний винищувач МіГ-15.

У відставці

З лютого 1954 року полковник М. С. Герасимов у відставці. Жив у місті Жданові ^[3].

Помер 29 червня 1960 року.

Нагороди

Нагороджений двома орденами Леніна (22 лютого 1939, 23 жовтня 1942), двома орденами Червоного Прапора (29 серпня 1939, 21 березня 1940), орденами Кутузова 2-го ступеня (8 квітня 1944), Вітчизняної війни 1-го ступеня (5 листопада 1942), двома орденами Червоної Зірки (28 серпня 1945, 15 листопада 1950), медалями, монгольськими орденом Бойового Червоного Прапора 1-го ступеня (1939) і медаллю.

Пам'ять

Бюст Героя встановлений в селищі Ішеєвка Ульяновської області. Його ім'ям названо вулиці в Ульяновську, селищі Ішеєвці та селі Баратаєвка Ульяновської області.