Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Героїчна доба дослідження Антарктики

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Героїчна доба дослідження Антарктики (1897 - 1922 рр) - період, що тривав з кінця 19 століття до завершення Першої світової війни. Протягом цього часу Антарктида була в центрі уваги всесвітньої наукової спільноти. Ця цікавість вилилась в інтенсивну наукову діяльність та географічні дослідження, в рамках яких десятьма країнами було організовано 17 визначних антарктичних експедицій.[1] Дослідники були обмежені у ресурсах і засобах, адже на той час в транспортних та комунікаційних технологіях ще не настав прогрес, який докорінно змінив процес досліджень.[2] З цих умов кожна експедиція ставала нелюдським випробуванням фізичних та психічних можливостей дослідників, що іноді вело до фатальних наслідків. Протягом цього періоду загинуло 19 членів експедицій. Саме цей критерій охарактеризував епоху як героїчну.

У ході цих експедицій було досягнуті географічний та магнітний полюси. Кілька експедицій прагнули першими побувати на Південному полюсі, а для Руяля Амундсена це була принципова ціль експедиції. Крім цього, дослідники працювали з цілком осяжними завданнями в різних частинах континенту. Завдяки їхній діяльності, більша частина берегової лінії Антарктиди була відкрита і нанесена на карту, а також досліджені значні території вглиб континенту. В експедиціях було зібрано величезний об'єм даних та зразків для широкого спектра наукових дисциплін, які вчені потім вивчатимуть та аналізуватимуть протягом кількох десятиліть.[3] Історики вважають, що Експедиція Шеклтона-Роветта 1921–1922 рр. поклала край «героїчній» добі та започаткувала епоху «механічну».[4][5][6]

Remove ads

Витоки

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Terra Australis Nondum Cognita - гіпотетичне зображення невідомого континенту в нижній частині мапи Абрагама Ортеліуса, 1570 р.

Мета дослідити Антарктиду мала епізодичний характер впродовж кількох століть; Героїчна доба не була безпрецедентною в своєму інтересі до Антарктиди. Британський дослідник Джеймс Кук - один з небагатьох, хто намагався дістатись південної частини світу. Його відкриття у другому плаванні[en] (1772–1775 рр) назавжди змінили карту світу.[7] Також Кук спростував уявлення, що континент, відомий як Terra Australis, займав більшу частину Південної півкулі. Він припустив, що враховуючи такі значні льодові маси, крізь які неможливо пробитись, має бути земля, де цей лід утворився. Після того, дослідження південного континенту не ініціювались.

Наступний спалах інтересу відбувся в період з 1819 по 1843 роки.[8] Як тільки Європа оговталась від революції, війни та соціального безладу, дослідники Фадей Беллінсгаузен, Джон Біскоу, Джон Баллені, Чарлз Вілкс, Жуль Дюмон-Дюрвілл та Джеймс Кларк Росс вирішили дізнатись більше про Антарктику. Основною їх метою було проникнути крізь льодовий бар'єр, за яким надійно ховалась Антарктида. Так, Біллінгсгаузен здійснив плавання навколо регіону, Дюмон-Дюрвілль вперше натрапив на кам'яні ділянки суші, а Вілкес відкрив Землю Вікторії з вулканами, що зараз відомі як гори Террор і Еребус. Попри значимість цих відкриттів для вивчення Південного регіону, на карті вони позначались лише пунктиром вздовж відкритого узбережжя континенту, адже дослідники були неспроможні потрапити вглиб материка.

Thumb
Антарктичний регіон, 1848 р.

За цим слідував період, який історик Х'юго Роберт Мілл назвав "добою втрати цікавості".[9] Джеймс Росс, після експедиції на військових кораблях Еребус та Террор (січень 1841 р.), висловив припущення, що на далекому Півдні не може бути наукових відкриттів або «проблем», які варто дослідити.[9] Вважається, що ця позиція Росса, а також трагічна втрата всього екіпажу експедиції Франкліна в Арктиці, демотивували зокрема Лондонське королівське товариство — організації, що сприяла багатьом антарктичним дослідженням, в тому числі Шеклетона і Скотта. Протягом наступних двадцяти років після повернення Росса, в цій галузі на міжнародному рівні тривало затишшя.[9]

Thumb
Сер Джон Мюррей

Немає однозначної відповіді, яка саме країна дала поштовх Героїчній добі досліджень Антарктиди. Джордж фон Ноймаєр із Гамбурга, також дослідник Антарктики, працював в обсерваторії в Мельбурні і в 1861 році намагався відродити науковий інтерес до регіону.[8] Він був переконаний, що дослідження Південного полюсу важливе для метеорології і ці знання допоможуть більш точно прогнозувати погоду.

Чинник з боку Британії, тісно пов'язаний з епохою - це лекція доктора Джона Мюррея під назвою "Відновлення досліджень в Антарктиці", з якою він виступив у Королівському географічному товаристві в Лондоні 27 листопада 1893 р.[10] Мюррей закликав до активізації вивчення Антарктики, щоб "розв'язати відкриті географічні питання, що постають на Півдні".[11] Королівське географічне товариство ще у 1887 р. створило Антарктичний комітет, який успішно спонукав багатьох китобоїв досліджувати південні широти.[8] У серпні 1895 р. 6-й міжнародний географічний конгрес у Лондоні прийняв резолюцію, в якій закликав наукові товариства по всьому світу сприяти дослідженням Антарктики "всіма можливими способами", адже "майже кожна галузь науки зможе почерпнути щось для себе".[12]

Одним із перших, хто ступив на материкову частину Антарктики, в ході китобійного плавання, був норвежець Карстен Борхгревінк. Він звернувся у Королівське географічне товариство з проханням підтримати його план повномасштабного першопроходу по Антарктиді з базою на мисі Адер.[13]

Вдкриттям Героїчної доби можна вважати експедицію Бельгійського географічного товариства у 1897 році; Борхгревінк втілив свій задум роком пізніше, заручившись фінансовою підтримкою приватних спонсорів.[14][15]

Визначення "Героїчна доба" з'явилось задовго після самої епохи, коли саме і хто його вигадав досі невідомо; термін не згадується в жодному з ранніх експедиційних звітів та мемуарів, а також в біографіях полярників, написаних впродовж 1920-1930-х років. Британський дослідник Дункан Карс використав цей епітет в статті дляThe Times у березні 1956 р. Описуючи перший траверс Південної Джорджії в 1916 році, він згадував "трьох чоловіків з героїчної доби дослідження Антарктики, зв'язаних 15-метровою мотузкою та зі столярним рубанком в руках".[16]

Remove ads

Експедиції, 1897—1922

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Команда Роберта Скотта на Південному полюсі, 17 січня 1912 р. На фото в повний зріст зліва направо: Лоуренс Оутс, Роберт Скотт, Едгар Еванс; сидячи: Генрі Боуерс, Едвард Вілсон

Примітки

  1. Підсумки в таблиці не включають наукові роботи, проведені цими експедиціями. Кожна з них привезла знахідки та зразки для вивчення в широкому спектрі дисциплін.
  2. Таблиця не включає численні китобійні походи, що відбулися в цей період, або субантарктичні експедиції, які не перетнули антарктичне коло.[17] Також не врахована експедиція Коупа 1920–22 рр, яку не вдалось втілити через брак фінансування (хоча двоє чоловіків висадились з норвезького китобійця і провели рік на Антарктичному півострові).[18] Три експедиції, заплановані на 1914 рік, були скасовані у зв'язку з початком Першої світової війни: австрійська антарктична експедиція, яку мав очолити Фелікс Кеніг; англо-шведська експедиція на чолі з Отто Норденскьольдом і Юганом Гуннаром Ендерсоном; та британська експедиція під керівництвом Джозефа Фостера Стекхауза[en].[19]
  3. † означає, що керівник загинув під час експедиції
Більше інформації Дати, Країна ...
Remove ads

Загиблі в героїчні добу

Узагальнити
Перспектива

В Героїчніу добу під час антарктичних експедицій загинули двадцять дві людини. З них четверо померли від хвороб, не пов'язаних з перебуванням в Антарктиді, двоє померли від нещасних випадків у Новій Зеландії, і один - у Франції. Решта 15 загинули під час роботи на антарктичному континенті або поблизу нього.

Більше інформації Експедиція, Дослідник ...

Ще п’ять чоловіків загинули незадовго після повернення з Антарктики (не врахочуючи багатьох загиблих в Першій світовій війні )

  • Енгебрет Кнудсен, учасник бельгійської Антарктичної експедиції. Страждав симптомами психічної хвороби, від якої так і не одужав, помер у 1900 р.[49]
  • Харлоф Кловстад, лікар експедиції Південного хреста. Помер з невідомих причин у 1900 р.[50]
  • Йорген Петерсен, перший помічник на Південному Хресті, помер на кораблі у 1900 році, повертаючись з Австралії.
  • Бертрам Ермітедж, учасник експедиції "Німрода", покінчив життя самогубством 12 березня 1910 року.[51]
  • Хяльмар Йохансен, учасник експедиції Амундсена, покінчив життя самогубством 9 січня 1913 р.[52]
Remove ads

Кінець героїчної доби

Експедицію "Енд'юренс" Шеклтона часто вважають кульмінацією героїчної доби дослідження Антарктиди.[53][54] Історики схиляються до того, що кінець епохи настав зі смертю Шеклтона, 5 січня 1922 року, позиціонуючи експедицію Шеклтона – Роветта як останній розділ.[55] З цим також згодні Марджері Фішер та Джеймс Фішер, біографи Шеклтона.[4]

Журналіст, який оглядав судно експедиції Шеклтона – Роветта перед відчаленням, потім написав: "Прилади! Прилади! Всюди прилади!". Він мав на увазі бездротовий зв’язок, "вороняче гніздо" з електричним підігрівом та прилад на кшталт одографа, який міг простежити та записати маршрут та швидкість корабля.

Remove ads

Дивись також

Примітки та посилання

Джерела

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads