Гинилевич Степан Володимирович

Степан Гинилевич (псевдо: «Дубик»; 21 серпня 1900, с. Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, тепер Польща — після 15 березня 1939, с. Торунь, Карпатська Україна) — активний член ОУН, командант станиці національної оборони Карпатської України в Торуні.

Степан Гинилевич
Четар
Загальна інформація
Народження	1905  Вовковия, Гміна Солина, Ліський повіт, Підкарпатське воєводство, Польща
Смерть	не раніше 15 березня 1939  Торунь
Псевдо	«Дубик»
Військова служба
Приналежність	Карпатська Україна  Українська держава (1941)
Вид ЗС	Карпатська Січ
Командування
станиця Карпатської Січі в Торуні

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гинилевич.

Життєпис

Народився 21 серпня 1900 року у селі Вовковия (тепер у складі Польщі) у патріотичній родині. Його батько Володимир і 3 брати були вояками УГА (серед них Ярослав Гинилевич).

Діяльність в УВО та ОУН

Активний член УВО та ОУН. Працював адміністратором у газеті Український голос в Перемишлі. Також був утримувачем і розпорядником спеціального фонду ОУН. Обидва напрямки діяльності сам співфінансував із власних коштів, про що розповідає у своїх спогадах його товариш Василь Качмар :

З доручення полк. Євгена Коновальця, в деяких українських банках, чи пак ощадностевих касах, зложено було невеликі грошеві суми на так звані "наглі видатки" організації в краю. Також у Перемишлі був такий депозит і ним завідував Степан Гинилевич. Людина це була ідейна і вірна своїй організації, майже ввесь свій маєток, що його дістав у спадщині від батька, роздав він на організаційні цілі. Зокрема фінансував він часопис "Український Голос" у Перемишлі, що від 1929 року був виразником української націоналістичної думки в Галичині. В тому часописі він зовсім безкоштовно працював адміністратором. З фонду "наглих потреб" Степан Гинилевич виплачував дрібні допомоги членам УВО, що вийшли з тюрми хворі, або внаслідок польських переслідувань не могли знайти собі пристановища.[1]

В Карпатській Січі

Наприкінці 1938 — початку 1939 разом із Степаном Фігурою займався організацією збройних сил Карпатської України у теперішньому Міжгірському районі. Центр станиці знаходився у селі Торунь. Січовики активно боролися проти польських диверсантів, які переходили кордон та тероризували місцеве населення.

Відомий письменник та діяч Карпатської України Василь Ґренджа-Донський так писав про Степана Гинилевича:

Комендантом торунських січовиків був чотар С. Дубик, один з найкращих січових бойових провідників, вроджений стратег, знаменитий вояк і добрий товариш. З кількадесятьма січовиками місяцями боронив він пограниччя перед польськими терористами, задавши останнім в багатьох випадках значні втрати.[2]

14 березня 1939 року взяв активну участь у боях проти чеських військ і поліції, які відмовлялись віддати зброю. Були роззброєні станиці жандармерії в Торуні та Воловому.

Вже наступного 15 березня загін під керівництвом Степана Фігури та Гинилевича відбив наступ польських відділів, які перейшли кордон країни :

Уночі проти 15 березня польські відділи, які перейшли були кордон коло Торуня у кількості коло 250 вояків, січовики відбили. Мости вздовж польського кордону понищено за наказом команди Січі... На цьому відтинку операціями керує командант Січі у Торуні четар Дубик разом із районовим командантом Фігурою.[3]

15 березня 1939 о 14.30 наказом військового міністра уряду Степана Клочурака був призначений окружним командантом Карпатської Січі у Воловому замість Степана Фігури.

Загинув після 15 березня від рук польських прикордонників або угорських військових.

Можливе знайдення останків Гинилевича

У 2008 році під час розкопок поховання січовиків поблизу села Верб'яж Воловецького району було знайдено залишки загиблого в офіцерській формі та із портупеєю. На думку Євгена Стахіва ці останки належать Степану Гинилевичу, який носив відповідну форму та офіцерську портупею.

Див. також

• † Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА †