Гладишів

Гладишів (пол. Gładyszów) — лемківське село у Польщі, у гміні Устя-Горлицьке Горлицького повіту Малопольського воєводства. Населення — 372 особи (2011^[1]).

Село Гладишів пол. Gładyszów Церква Вознесіння Господнього Координати 49°31′15″ пн. ш. 21°15′50″ сх. д. Країна ПольщаПольща Воєводство Малопольське воєводство Повіт Горлицький повіт Гміна Устя-Горлицьке Перша згадка 1629 Площа 16,9 км² Населення 372 особи (2011[1]) Часовий пояс UTC+1, влітку UTC+2 Телефонний код (+48) 18 Поштовий індекс 38-315 Автомобільний код KGR SIMC 0467991 GeoNames 772183 OSM ↑2668411 ·R (Ґміна Устя-Горлицьке) Гладишів Гладишів (Польща) Гладишів Гладишів (Малопольське воєводство)  Гладишів у Вікісховищі

Історія

Поселення Квочень було засновано в кінці XVI століття, а перша письмова згадка датується 1629 роком^[2]. Відколи започаткували село, тут діяла греко-католицька парафія. Коли село перейшло у власність Гладишів, воно дістало теперішню назву.

До 1834 р. Гладишів становив одну парохію зі Смерековцем. Метричні книги провадились від 1776 р^[3].

1881 року тут жило 760 осіб, здебільшого лемків.

У 1914 р. за москвофільство 21 жителя села заарештовано й вислано до Талергофу.

У роки Першої світової війни більша частина села і дерев'яна церква XVIII століття разом із документами історії села й парохії згоріли. 27 листопада 1918 р. в Гладишеві відбулося велике віче лемків, де засновано Руську Раду, яка підпорядковувалась т. зв. Лемко-Русинській Республіці у Флоринці.

В 1921 р. в селі жили 491 греко-католик, 11 римо-католиків і 5 юдеїв. В селі була москвофільська читальня імені Качковського.

У міжвоєнний період село було відбудоване заново, а 1938 року гуцульськими теслями був зведений новий дерев'яний храм в українському національному стилі. На 01.01.1939 тут було переважно лемківське населення: з 670 жителів села Гладишів — 630 українців, 35 поляків і 5 євреїв, а у Вірхні всі 200 жителів були українцями^[4]. До 1947 р. в селі була греко-католицька парохія Горлицького деканату, до якої належало також віддалене на 1,5 км село Вірхня, зникле після виселення лемків. В ході Тилявської схизми коло 70 осіб перейшли до Польської православної церкви.

8 червня 1947 р. в рамках операції «Вісла» 634 українців-лемків депортовано на понімецькі землі^[5], залишено 42 українці та 18 поляків, згодом завезено поляків.

У 1975—1998 роках село належало до Новосондецького воєводства.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][6]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	187	48	126	13
Жінки	185	46	96	43
Разом	372	94	222	56

Пам'ятки

• Греко-католицький храм Вознесіння Господнього з головним і двома бічними вівтарями XVIII ст., зведений 1938 року. До 1985 р. використовувався місцевою римо-католицькою парафією, а потім передана греко-католицькій громаді.

Православна церква Різдва святого Івана Хрестителя

• Колишня греко-католицька каплиця Різдва Івана Хрестителя 1857 р., після виселення лемків поляки вживали її під стайню, в 1967 р. передана православній громаді.
• 3 військові кладовища з Першої світової війни: № 55, № 60, № 61.

Народилися

• Вірхнянський Іван (Вірхня, 2 серпня 1919, с. Гладишів Новосандецького повіту, теп. РП — 12 вересня 1996, Гнєвонєж, РП) — народний лемківський поет, публіцист^[7].

Сучасність

Загальна площа поселення становить 1693 га (16,93 км²), у тому числі:

• площа лісів — 917 гектарів;
• площа сільськогосподарських угідь — 704 гектари.

Село поділяється на частини: Бенювка, Коло Косцьола, Ніжни Конєц, Вєрхня (колишнє лемківське село Вірхня), Вижні Конєц.

В селі працює 19 дрібних підприємців, діє 58 селянських господарств.