Талергоф

Талергоф, (нім. Interniertenlager Thalerhof, 4 вересня 1914 — 10 травня 1917 рр.) — концентраційний табір, один із перших у Європі у XX столітті, закладений австро-угорською владою 4 вересня 1914 р. на початку Першої світової війни, в піщаній долині, біля підніжжя Альп у районі м. Граца (Штирія).

Thumb — Цю фотографію найчастіше співвідносять з Талергофом. В дійсності її було зроблено на Східному фронті (причому з різних ракурсів, оригінал знаходиться у Військовому архіві у Празі), і вона фіксує випадок військового свавілля^[1].

Сюди депортували громадян Австро-Угорської імперії, переважно українців-москвофілів, які були жителями Галичини та Буковини і симпатизували Російській імперії. Також потрапляли й національно свідомі українці, православні священники^[2]; щодо звільнення доктора Василя Маковського клопотав Митрополит Андрей Шептицький^[3]^[4].

Першу партію галичан та буковинців-«русофілів» депортували в Талергоф солдати Грацького полку 4 вересня 1914 року.

До зими 1915 р. в Талергофі не було бараків, люди лежали на землі без даху над головою в дощ і морози^[6]. На початку війни з Росією військова влада Австро-Угорщини під враженням невдач на фронті та в атмосфері воєнного психозу й терору (десятки українців повішено), інтернувала до табору жителів Галичини та Буковини. До арештів спричинилася адміністративна влада, що в Галичині була майже повністю в руках поляків, на Буковині — румунів, які використали нагоду для ослаблення українського руху. Тому в Талергофі, крім осіб москвофільської орієнтації, потрапило чимало національно свідомих українців, причому доказом цього слугували знайдені у них російськомовні книги, такі як «байки харківські» Григорія Сковороди, «Наймичка», «Повесть о безродном Петрусе»^[7] Тараса Шевченка і т.д.

У офіційному рапорті Шлеера від 9 листопада 1914 року повідомлялося, що у Талергофі в той час перебувало з 5700 русофілів, з них близько 1,915 особи були лемками, зі 151 селища на Лемківщині.^[8]

У листопаді 1916 — 2 717 (зокрема 85 % українців; 76 % селян, 7 % греко-католицьких священників); від 1914 до 1916 зареєстровано 14 000 в'язнів. Суворий режим, сваволя адміністрації, голод і нестерпні санітарні умови (епідемія плямистого тифу) спричинили велику смертність серед в'язнів (зареєстровано 1 767 смертей; насправді їх було більше; лише між 17 січня і 31 березня 1915 померло 524 особи). Табір був закритий 10 травня 1917 року під тиском світової громадськості після смерті Франца Йосифа останнім австро-угорським імператором Карлом I.

По війні москвофільські кола в Галичині створили культ мартирології москвофілів у Талергофі («Талергофські з'їзди» 1928 і 1934, «Талергофські збірники», як символ народних страждань та стійкості його було відображено у низці літературних творів того часу — «Блудные огни» Юліяна Яворського, поема «Талергоф» Івана Федоріва-Федорички тощо).

Історія табору

Відомі в'язні

Перепоховання жертв

Див. також

Примітки

Джерела та література

Посилання

Wikiwand - on