Глузман Семен Фішельович

Семе́н Фі́шельович Глу́зман (нар. 10 вересня, 1946, Київ) — лікар-психіатр і правозахисник^[1], колишній дисидент та політв'язень, президент Асоціації психіатрів України^[2], директор Українсько-американського бюро захисту прав людини від 1990 р.^[1], член Американського товариства психіатрів від 1979 р.^[1], член Королівського коледжу психіатрів Великої Британії з 1980 р.^[1], член Канадської психіатричної асоціації з 1981 р.^[1], Товариства психіатрів і неврологів Німеччини^[3][1], співголова Комітету «Бабин Яр» (разом із Мирославом Поповичем, Іваном Дзюбою). За його життя в 1977 р. його ім'ям названа французька клініка Сен-Дені^[1]: фр. CAC Saint-Denis "Sémion Gluzman", Centre de sante semion gluzman clinique psychiatrique à st denis^[4][5][6][7]. Один із авторів Закону України «Про психіатричну допомогу»^[8]. 1978 р. був оголошений роком Семена Глузмана від «Amnesty International»^[9]. У 1998—1999 рр. експерт Організації Об'єднаних Націй з прав людини^[10].

Семен Глузман
Народився	10 вересня 1946(1946-09-10) (78 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	СРСР  Україна
Місце проживання	Україна
Діяльність	медицина
Галузь	психіатрія
Відомий завдяки	правозахисник, психіатр
Alma mater	Національний медичний університет імені О.О. Богомольця
Нагороди	людина 1978 р. «Міжнародної амністії», премія 1998 р. Європейського союзу — США «За розвиток демократії та громадянського суспільства», Людина року — 1999, премія 2001 р. Американської психіатричної асоціації «Захист прав людини», подяка 2002 р. СБУ, Женевська премія 2008 р. XIV конгресу Всесвітньої психіатричної асоціації
його ім'я носить клініка Сен-Дені
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

Лауреат України «Людина року — 1999» як «правозахисник року»^[11][12].

Життєпис

У 1970 р. закінчив студіювання у Київському медичному інституті^[1]. Працював у м. Житомирі, у м. Коростені, а з 1972 р. — у м. Києві^[1].

У листопаді 1971 р. підготував незалежну заочну судово-психіатричну експертизу в справі генерала Петра Григоренка, якою генерала було визнано психічно здоровим всупереч державній точці зору політичного режиму в СРСР, довів незаконність застосування проти генерала методів репресивної психіатрії, те, що він «психічно хворий» — підготована була фахівцями інституту судової психіатрії ім. В. П. Сербського^[13]. У 1972 році Семен Глузман був засуджений (головно за вказану незалежну експертизу) на 7 років концтаборів (у Пермській області), додатково йому дали 3 роки заслання (у Тюменській області)^[1]. Він відбував покарання разом із Іваном Світличним, Євгеном Сверстюком, Левком Лук'яненком^[1].

Від 1982 р. — працював у Києві робітником фабрики^[1]. З 1985 року почав друкуватися та займатись професійною діяльністю.

Від 1991 року — виконавчий секретар Асоціації психіатрів України^[1].

У серпні 2010 року президент України Віктор Янукович ввів Семена Глузмана у Громадську гуманітарну раду при президенті України^[14]. Семен Глузман на фоні загалом гіперкритичного ставлення до пострадянських порядків в Україні та в охороні здоров'я зокрема, схвально відгукувався про діяльність уряду Азарова^[15], лаяв Ющенка та іронізував щодо умов утримання в тюрмі Юлії Тимошенко^[16]

Учасник ініціативи «Першого грудня» з 1 грудня 2011 р.^[17] по 18 грудня 2012 р.^[18]

Виступав на захист ув'язненого у Росії українського режисера Олега Сенцова.^[19][20]

У 2012 році вийшла друком книжка спогадів Семена Глузмана «рос. Рисунки по памяти или воспоминания отсидента».

Праці

• Семен Глузман, «Псалмы и скорби». Харьков. Фолио. 1994
• Моісеєнко Р. О., Терещенко О. В., Марценковський І. А., Глузман С. Ф., Пінчук І. Я., Юрченко Т. В., Доленко О. В. (2012). «Напрямки реформування системи охорони психічного здоров'я дітей і підлітків в Україні». Український вісник психоневрології 20 (1 (70) додаток) (укр.)
• Gluzman, Semyon (1989). On Soviet totalitarian psychiatry. International Association on the Political Use of Psychiatry. ISBN 90-72657-02-0. Архів оригіналу за 11 червня 2016. Процитовано 25 серпня 2015. (англ.)
• Глузман С. Ф. Расширенная судебно-психиатрическая заочная экспертиза по делу Григоренко Петра Григорьевича, 1907 г.р., украинца, жителя г. Москвы (восстановлено на основании копии Самиздата) [Архівовано 25 березня 2012 у Wayback Machine.] // Новости медицины и фармации (329), 2010.
• Глузман Семен «Запах ненависті» [Архівовано 19 листопада 2008 у Wayback Machine.]
• «Діагноз Семена Глузмана» [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.] (Інтерв'ю А. Лемишу, 12 листопада 1999)
• Глузман Семен: «Владу в Україні неможливо змінити зверху. починати все треба знизу» [Архівовано 13 січня 2014 у Wayback Machine.] (Інтерв'ю Юрію Саєнко, журнал «Універсум», 02.04.2003)
• Я хочу жити в країні, де образи героїв не потрібні / Без героїв? [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Алла Котляр 27 грудня 2012, 14:27
• Логика войны [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.] // lb.ua, 25 августа 2014, 12:34; Логіка війни [Архівовано 24 лютого 2017 у Wayback Machine.] // 28.08.2014
• Брудна та безсовісна еліта України [Архівовано 12 жовтня 2017 у Wayback Machine.], ru [Архівовано 6 жовтня 2017 у Wayback Machine.] // Новое Время, 28 Липня, 2016, 20:11
• Утраченное чудо [Архівовано 26 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Ракурс, 26 грудня 2018, 20:26

Членство в професійних організаціях

З 1979 року — Почесний член Американської психіатричної асоціації.

З 1980 — член Королівського коледжу психіатрів Великої Британії.

З 1981 — член Канадської психіатричної асоціації.

З 1990 — член Німецького товариства психіатрів і неврологів.

З 1992 — патрон Міжнародного фонду «Женевська ініціатива в психіатрії».

З 1994 по 2003 — член Всесвітньої ради реабілітації жертв тортур.

З 1998 — член Контрольної комітету з проблем зловживань психіатрією Всесвітньої психіатричної асоціації^[21].