Глинськ (середньовічне місто)

Глинськ (д.-рус. Глинескъ) — місто, відоме з письмових джерел XV—XVI століть. Центр Глинського князівства.

Історія

Згідно з створеним у XVI столітті родоводом, у 80-х роках XIV століття прабатько князів Глинських Мансур (син темника Мамая) «зарубил» три міста: Глинськ, Полтаву та Глинницю. Після смерті Мансура ці міста успадкував його старший син Алекса, який став васалом великого князя литовського Вітовта. Внаслідок поразки Вітовта у битві на Ворсклі (1399 рік) вотчину Глинських розорили золотоординські війська під проводом хана Тимур-Кутлуга та беклярібека Єдигея. Протягом усього XV століття родові землі Глинських залишалися майже безлюдними. В 1498 їх поділили між собою брати Богдан і Григорій Глинські: першому (старшому) дісталося Посулля, другому — береги Ворскли і Мерли, а також городище Полствін на Удаї^[1].

Глинськ згадується в літописному «Списку руських міст далеких і близьких», складеному не пізніше 1449 року^[2]. Його назва зустрічається в ярликах кримських ханів литовським князям, датованих 1461—1560 роками^[3].

Розташування

На Сулі

Глинськ часто ототожнюється з однойменним селом на правому березі Сули (нині у складі Сумської області). Прихильниками цієї версії були М. К. Любавський^[4], Ф. І. Леонтович^[5], П. Г. Клепацький^[6], Ф. Є. Петрунь^[7], С. Дзядулевич^[pl][8], С. Кучинський^[9], М. М. Тихомиров^[10], В. П. Нерознак^[ru][11], А. В. Куза^[ru][12], Ю. Ю. Моргунов^[ru][13]. У наші дні гіпотезу про розташування середньовічного Глинська в Посуллі підтримують О. В. Русина^[14], Д. Колодзєйчик^[15], А. А. Астайкін^[ru][16], В. П. Гулевич^[17] та Є. М. Осадчий^[18].

У південно-східній частині села Глинськ (урочище Замок) розташоване городище, що вивчалося О. Ф. Шафонським^[19], М. І. Арандаренком^[20], В. Г. Ляскоронським^[21], М. О. Макаренком^{[22][23][24][25][26]}, М. М. Семенчиком^[27], Ф. Б. Копиловим^[28], М. П. Кучерою, О. В. Сухобоковим^[29], Ю. Ю. Моргуновим^[13][30], Є. М. Осадчим та О. В. Коротею^[31]. Встановлено, що на рубежі IX—X століть тут виникло поселення сіверян (носіїв роменської археологічної культури), що проіснувало до першої половини XI століття. У XII—XIII століттях в урочищі Замок перебувала давньоруська фортеця, поблизу якої розташовувався посад. Судячи з знахідок кераміки другої половини XIII—XIV століть, люди проживали тут і після монгольської навали. На думку Є. М. Осадчого, нові фортифікації Замку були зведені в XIV столітті замість зруйнованих давньоруських^[32].

Спроби помістити середньовічний Глинськ на правобережжі Сули ускладнюються тим, що надійні свідчення власності цієї місцевості князям Глинським у відомих джерелах відсутні. Перші достовірні згадки Глінська на Сулі відносяться лише до XVII століття. Не виключено, що на місці нинішнього села знаходилося згадуване у родовіді Глинських місто Глинниця^[33][34].

На Ворсклі

Як вважають деякі дослідники, Глинськ перебував на місці сучасного села Глинського (Полтавська область), у середній течії Ворскли. Цього погляду дотримувалися Ю. Вольф^[35], Л. В. Падалка^[36], А. Яблоновський^[37], О. М. Лазаревський^[38], С. Кричинський^[39], О. І. Баранович^[40], М. С. Грушевський^[41], Д. І. Мишко^[42]. Вона відображена в ряді сучасних видань^{[43][44][33][45]}. У той самий час О. Б. Супруненко, О. В. Русина та Є. М. Осадчий думають, що на Ворсклі знаходився не Глинськ, а Глинниця^[46][14][47].

У селі Глинському розташований археологічний комплекс, що складається з двох городищ, оточених відкритими посадами^[48]. У різний час його досліджували В. Г. Ляскоронський^[49], І. І. Ляпушкін^[50][51][26], М. П. Кучера, О. В. Сухобоков^[52][53][54] та інші вчені^{[55][56][57][58]}. Період заселеності комплексу, шари якого відносять до роменської та давньоруської археологічних культур, тривав з IX по XIV століття^[59]. Місцеві жителі займалися землеробством, скотарством, полюванням, гончарством, обробкою дерева, чорних та кольорових металів, а також різьбленням по кістці^[60][61]. Важливу роль у їхньому господарстві грала риболовля^[62]. Під час розкопок одного з посадів археологи виявили ковальську майстерню^[63]. У цій частині комплексу зустрінуті матеріальні залишки другої половини XIII—XIV століть, у тому числі імпорти з Балтійського регіону, Причорномор'я та Поволжя^[64][65]. Наприкінці XIV століття поселення було знищене ворожим нападом, про що говорять сліди згорілих будівель з останками вбитих людей^[44][47].

У першій половині XVI століття маєток Глинщина и Ворскл належав княжне Аграфені Григорівні Глинській (дружині князя Василя Домонта), а потім перейшов до її зятя Михайла Івановича Грибунова. За відомостями 1552 року, Михайло Грибунов (Грабунович) володів городищем і селищем «на реце Ворскле на имя Глинско»^[66]. Наприкінці XVI — на початку XVII століть маєтком розпоряджалися шляхетські родини Байбуз та Проскур. На ці землі претендували шляхтичі Станіслав та Михайло Келбовські, Іван Луцкевич, а також князі Вишневецькі^{[67][68][69][70]}. У 1632 році польський король завітав городища Глинськ і Більськ, розташовані «над рекою Ворсклой», скарбовому писарю Петру Мировицькому^[71]. У 1634 році Глінськ дістався Лукашу Жолкевському, після перейшов до Олександра Конецпольського, а в 1646 був захоплений Єремією Вишневецьким^[45].