Голландсько-Ост-Індійська операція

Голландсько-Ост-Індійська операція (1941–1942) — військова операція військ Нідерландів, Великої Британії, США та Австралії з захисту Голландської Ост-Індії (наразі Індонезія) і британських протекторатів на острові Борнео: Саравак, Північний Борнео та Бруней (зараз — частина Малайзії і Брунею) від вторгнення з боку Японії, проведена на Тихоокеанському театрі військових дій під час Другої світової війни.

Голландсько-Ост-Індійська операція
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Голландський крейсер «Де Рейтер»
Дата 14 грудня 1941 — 1 березня 1942 Місце Голландська Ост-Індія, Саравак, Північний Борнео, Бруней Причина Спроба Японії захопити Голландську Ост-Індії Результат Перемога Японії. Японія окупує Голландську Ост-Індію
Сторони
Нідерланди Британська імперія:  Велика Британія  Австралія  Нова Зеландія  США	Японія
Командувачі
Карел Доорман Арчибальд Вейвелл Томас Харт Хейн Тер Порті	Хісаїті Терауті Ібо Такахасі Дзісабуро Одзава
Сили
67 000 голландських солдатів, 8000 англійських і американських[1] 7 крейсерів 27 есмінців 39 підводних човнів 58 літаків[L 1]	50 000 солдат[1] 3 лінкора 8 авіаносців 9 крейсерів 48 есмінців 18 підводних човнів[L 1] до 500 літаків
Втрати
2383 людини загинуло, 59 733 потрапило в полон[1] 5 крейсерів 3 есмінця потоплені	671 людина загинула[1] 2 есмінця 11 транспортів 1 тральник потоплені

Бойові дії в Голландській Ост-Індії, на північному Борнео і в Сараваці

Після оголошення Сполученими Штатами ембарго^{[L 2]} на постачання нафти, збройні сили Японії (і особливо її військово-морський флот) опинилися в дуже важкому становищі. Існуючих нафтових запасів вистачило б ненадовго. Тому доступ до покладів нафти був для Японії одним із найважливіших завдань^{[L 3]}. Найближчі такі поклади були розташовані в Голландській Ост-Індії. Крім того там були поклади й іншої стратегічної сировини (каучук, олово).

Японські удари було завдано на п'яти напрямках, три з яких було спрямовано на Голландську Ост-Індію:

1. Операції в Південно-Китайському морі (Саравак, Північний Борнео, пізніше — південно-західне Борнео);
2. Операції в Макасарській протоці (Таракан і Балікпакан);
3. Операції на островах Молуккського архіпелагу (Целебес, Амбон, Тимор і Балі)^[2].

Два інших напрямки (Перл-Гарбор і Малайя) були якоюсь мірою допоміжними, спрямованими на те, щоб убезпечити операції в Голландській Ост-Індії та отримати доступ до ост-індійської нафти^{[L 2]}.

На початковому етапі операції командування японським флотом створило два оперативних з'єднання. Ці з'єднання отримали назви: Східне з'єднання вторгнення та Центральне з'єднання вторгнення. Східне з'єднання мало блокувати Яву зі сходу, захопивши острів Целебес (Кема, Манадо і Кендарі), острови Амбон, Макасар, Балі, Ломбок, а також Тимор. Центральне з'єднання повинно було діяти в першу чергу проти Борнео.

Для операцій на суходолі було створено Південну групу армій під командуванням генерала Хісаїті Терауті. Безпосередньо в Голландській Ост-Індії діяла 16-та японська армія.

Голландська колоніальна адміністрація розгорнула енергійну діяльність з організації оборони островів. Призовна кампанія розгорнулася як серед європейців, так і серед місцевого населення. На колоніальних верфях розпочалось будівництво торпедних катерів, патрульних суден і тральщиків. Проте всі зусилля виявилися марними через відсутність в Ост-Індії необхідного озброєння і бойової техніки. Сформовані підрозділи були озброєні, практично, тільки стрілковим озброєнням. Не вистачало навіть гвинтівок. Дуже поганими були справи і з авіацією.