Голобуцький Володимир Олексійович

Голобуцький Володимир Олексійович (нар. 15 (28) липня 1903(19030728), Великий Бір — 21 січня 1993, Київ) — історик українського козацтва, фахівець з економічної історії України, доктор історичних наук (з 1948 року), професор (з 1949 року).

Володимир Олексійович Голобуцький
Народився	15 (28) липня 1903(1903-07-28) Великий Бір (Гордієвський район), Суразький повіт, Чернігівська губернія, Російська імперія
Помер	21 січня 1993(1993-01-21) (89 років) Київ, Україна
Країна	Російська імперія, УНР, СРСР
Національність	українець
Діяльність	історик, викладач університету
Alma mater	Північнокавказький державний університет
Галузь	історія України
Заклад	Інститут історії АН УРСР
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	Греков Борис Дмитрович
Відомі учні	Михайлина Павло Васильович
Діти	Голобуцький Петро Володимирович
Нагороди

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Голобуцький.

Біографія

Народився 15 (28 липня) 1903 року в селі Великому Борі Суразького повіту Чернігівської губернії (нині Брянської області, РФ) в родині священика, вчителя і громадського діяча. Після закінчення сільської школи навчався в Новгород-Сіверському духовному училищі. З 1919 року — переписувач, воєнний діловод військового комісаріату, співробітник відділу народної освіти в селі Мутиному. Восени 1921 року поступив на дворічні курси для дорослих в місті Глухові, а після закінчення їх працював «збачем» в селі Безуглівці під Ніжином. Там отримав довідку про своє походження нібито з сільської бідноти, без котрої отримати вищу освіту було неможливо. У 1925 році виїхав на Кавказ. В адигейському аулі Пчегатлукай працював завідувачем хатою-читальнею та обирався секретарем місцевого комсомольського осередку.

У 1926 році поступив на природниче відділення Кубанського педагогічного інституту, а наступного року перевівся до Північнокавказького університету у Ростові-на-Дону на соціально-економічне відділення. По закінченні його у 1930 році був направлений на роботу в місто Грозний викладати на рабфаці, в технікумі дошкільної освіти та в Міжгалузевому комбінаті робочої освіти.

У 1934–1937 роках — аспірант, викладач педагогічного інституту імені О. І. Герцена в Ленінграді. У 1937–1940 роках — доцент і завідувач кафедри історії народів СРСР Краснодарського педагогічного інституту. У 1938 році в Ленінградському педагогічному інституті під керівництвом академіка АН СРСР Б. Д. Грекова захистив кандидатську дисертацію на тему «Дипломатичні зносини Московського уряду з Богданом Хмельницьким до Земського Собору 19 лютого 1651 р.».

У 1940–1942 роках — доцент Ленінградського педагогічного інституту. У 1942–1943 роках — викладач у педагогічному училищі села Аксубаєвого Аксубаєвського району Татарської АРСР. У 1943–1947 роках — завідувач кафедри історії СРСР Казанського державного університету. У 1947–1949 роках — завідувач кафедри, декан історичного факультету Чернівецького державного університету. У 1947 році у Ленінградському державному університеті захистив докторську дисертацію на тему «Чорноморське козацтво: Нарис соціальної історії».

У 1947–1949 роках — старший науковий співробітник, у 1949–1950 роках  — завідувач відділу історії народів СРСР, з 1951 року — завідувач відділу історіографії та фондів, у 1951–1954 роках — старший науковий співробітник відділу археографії. Незважаючи на вимушенні компроміси з пануючою ідеологією, об'єктивно підходив до вивчення історії України 16-19ст. Відстоював концепцію раннього розвитку буржуазних відносин в Україні та глибоко досліджував питання українського козацтва у часи коли ця тема була під мовчазною забороною режиму^[1] У 1954–1958 роках — старший науковий співробітник відділу історії феодалізму, у 1958–1961 роках — завідувач відділом історії феодалізму, у 1974–1979 роках — старший науковий співробітник-консультант відділу дружби народів Інституту історії АН УРСР. У 1951–1953 роках — завідувач кафедри історії СРСР Київського педагогічного інституту. У 1961–1971 роках — завідувач кафедри історії народного господарства Київського інституту народного господарства. У 1972–1984 роках — старший науковий співробітник-консультант Інституту економіки АН УРСР. Підготував чимало молодих вчених у галузі історії України, козацтва, економіки. Брав участь у роботі 11-го Міжнародного конгресу істориків (Стокгольм, 1960).^[2]

Жив в Києві в будинку по вулиці Черняховського, 4, квартира 32. Помер в Києві 21 січня 1993 року.

Праці

• Освободительная война украинского народа под руководством Б. Хмельницкого. К., 1954;
• Россия и освободительная война украинского народа 1648–1654 гг. К.,1954;
• Черноморское казачество. К., 1956;
• Максим Железняк. М., 1960;
• Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1734–1775 рр. К., 1961;
• Дипломатическая история освободительной войны украинского народа 1648–1654 гг. К., 1962;
• Страницы из моих воспоминаний. «История СССР», 1966, № 3;
• Гомін, гомін по діброві. К., 1963; 1967; Дніпропетровськ, 2003;
• Економічна історія Української РСР: Дожовтневий період. К., 1970;
• Запорозьке козацтво [Архівовано 8 квітня 2014 у Wayback Machine.]. К., 1994. (російськомовне видання 1957 р. [Архівовано 25 травня 2018 у Wayback Machine.])

Відзнаки

Лауреат Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1980; за восьмитомну працю «Історія Української РСР»)^[3]. Нагороджений Орденом Трудового Червоного Прапора (1960).