Гольшанська Юліана Іванівна

Не плутати з Юліаною Юріївною Гольшанською.

Юліана (Уляна) Гольшанська (лит. Julijona Alšėniškė, пол. Julianna Holszańska) — дочка зрущеного литовського князя, намісника київського Івана Ольгимонтовича від смоленської князівни Агрипини Святославни. Сестра Андрія, Михайла, Семена й Олександра Гольшанських.

Гольшанська Юліана Іванівна
Померла	між кінцем 1430 і вереснем 1433, але ближче до останньої дати[1]
Рід	Гольшанські
Батько	Іван Ольгимонтович
Матір	Агрипина Святославна
Чоловік	Іван Карачевський, Вітовт
велика княгиня
13 листопада 1418 — 27 жовтня 1430

Життєпис

У першому шлюбі дівчина була за кн. Іваном Карачевським, якого отожсамлюють з Іваном Мстиславичем Хотетом — відповідно до Бархатної книги онуком Феодори Ольгердівни та Святослава Титовича^[2]. Цього «руського герцога», за твердженням німецького хронікера Йоганна фон Посільге, Вітовт нібито повелів обезголовити, щоби самому одружитись з Юліаною, своєю, мовляв, облюбленицею. Правда це чи тільки наговори — достоту невідомо^[3][4].

По вмерлій 31 липня 1418 року своїй першій дружині Ганні Вітовт, за словами польського хроніста Яна Длугоша, «тужив гірко, але недовго», й 13 листопада побрався з Гольшанською^[a]. Оскільки господар доводився останній родичем, віленський біскуп Пйотр Краковчик відмовивсь їх вінчати без папської диспенсації. Натомість це зробив влоцлавський владика Ян Кропідло, що мав приязні стосунки з Кейстутовичем. Виходячи заміж, Вітовтова обраниця перейшла в католицтво, хоча і надалі лишилась прихильною к православ'ю^[b]. Сама ж церемонія вінчання одбулась у Городні перед чималим зібранням князів та панів. На неї також присогласили польського короля Ягайла з дружиною Ельжбетою Грановською. Врешті-решт, на рубежі 1418/1419 року очолюване Петром Вольфрамом посольство ВКЛ таки навідало папу римського Мартина V і виклопотало диспенсацію на вже укладений матримоніальний союз^{[3][9][10][11][12]}.

Історик Ян Тенговський називає цей шлюб «чистою примхою» великого князя, тоді як Ярослав Нікодем та Вільям Урбан добачають радше політичний мотив: поріднення з Гольшанськими зміцнювало Вітовтове становище на руських землях ВКЛ, а син, народжений у цьому зв'язку, став би спадкоємцем престолу^[9][13].

Подружнє життя, схоже, склалось гармонійно, одначе дітей пара не спородила^[4]. На відміну від Анни нова велика княгиня не брала активної участі в політиці, звістки про неї уривчасті. Наприклад, 1421 року посол короля Англії, мандрівник Жільбер де Лануа зустрівся з Вітовтом та Юліаною в Кам'янці, діставши од жінки у дарунок золотий ланцюжок та велику татарську монету (дукач) для носіння на шиї, як ознаку її двору^[14]. Гольшанська і сама отримувала дари — від тевтонського магістра Пауля фон Русдорфа^[15], а коли 1425–26 рр. важко занедужала той на прохання чоловіка прислав їй ліки і лікаря на ймення Генріх (arczt meister Henrich)^[16]. В 1429 вона стала членом Ордена Дракона^[17]. Єдиним знаним її урядником (чашником) був кн. Костянтин Іванович Прихабський Друцький^[18].

1 квітня 1428 Вітовт записав дружині віно на м. Новогрудок, ряд навколишніх сіл і дворів^[c][20], а помираючи, згідно з оповіддю Яна Длугоша, доручив Ягайлові опікуватись нею. На похороні згорьована Юліана ри́дма плакала, повторюючи знов і знов, що лишилась сиротою^[11]. Під час династичної війни між Сигізмундом та Свидригайлом останній повелів уморити вдовицю попри обіцянку боронити її^[1].

Згідно з Теодором Нарбутом, Гольшанська нібито померла 1448 року в селі Дубровиця біля Львова на 70-му віці життя й була похована у віленськім костелі св. Анни^[21]. Сучасні ж дослідники одринули ці звістки як недостовірні^[4].

Див. також

• Герман Гедройць
• Євдокія Олельківна

Завваги

1. Висловлювалась навіть думка, що вони познайомились на похороні Анни і великий князь так нею захопився, що вирішив зробити дружиною^[5].
2. Власне «на просьбу и на жоданье» Юліани Вітовт наділив угіддями православний монастир Різдва Пречистої Богородиці в Троках, який за припущенням білоруського історика Юрія Микульського^[be] могла заснувати сама велика княгиня^[6]. Для її особистих потреб була вимурована православна церква чи то пак каплиця святого Георгія на одному з острівців озера Гальве непоодаль Троцького замку. Пізніш храм перейшов до Сапегів, що зробили з нього родову усипальницю, 1596 р. був відданий уніатам з підпорядкуванням віленському монастирю Святої Трійці, а в 1655 — зруйнований під час польсько-російської війни^[7]. Прикметно, що Вітовт і Ягайло звертались 1417 р. до отців Констанцького собору із проханням скасувати практику перехрещування «русинів», себто православних, при їхнім переході в католицтво^[8].
3. Нове Село (чи Кубарка), Городечно, Бретена, Басино, Півберег^[be], Делятичі, Любча, Осташин^[be], Негневичі^[be], Полоная^[be], Кореличі, Свержень^[be], Цирин^[be], Полонка^[be], Почапово^[be], Ляхово, Бобри (?) і Вакініки (Войдатово)^[19][1].