Городцов Василь Олексійович

Василь Олексійович Городцо́в (рос. Василий Алексеевич Городцов; 11 (23) березня 1860(18600323), село Дубровичі Рязанського повіту Рязанської губернії — 3 лютого 1945, Москва) — російський археолог. Заслужений діяч науки РРФСР (з 1943), доктор історичних наук, професор. Вивчав пам'ятки різних епох — від палеоліту до середньовіччя. Склав періодизацію бронзової доби Східної Європи. Провів значні археологічні дослідження на Полтавщині, Харківщині й Донеччині.

Городцов Василь Олексійович
Народився	11 (23) березня 1860 або 1860[1]  Дубровичіd, Рязанський районd, Рязанський округd, Московська область
Помер	2 лютого 1945(1945-02-02)  Москва, СРСР
Поховання	Новодівичий цвинтар
Країна	Російська імперія  СРСР
Діяльність	антрополог, археолог, офіцер
Alma mater	Олексіївське військове училище Рязанська духовна семінарія[2]
Галузь	археологія
Заклад	Державний історичний музей Інститут археології РАН Московський археологічний інститутd Московський міський народний університет імені А. Л. Шанявськогоd МДУ Московський інститут філософії, літератури, історії
Науковий ступінь	доктор історичних наук[2]
Науковий керівник	Vladimir Sizovd
Відомі учні	Арциховський Артемій Володимирович
Аспіранти, докторанти	Рибаков Борис Олександрович Арциховський Артемій Володимирович Lidiya Yevtyukhovad Alexei Smirnovd Pavel Rykovd
Військове звання	лейтенант-полковник
Нагороди

Біографія

Народився в селі Дубровичі (нині село в Рязанській області РФ). Освіту здобув у духовній семінарії й військовому училищі. Закінчив Петербурзький університет. Перебував на військовій службі, після виходу у відставку (1906) зайнявся археологічними дослідженнями.

Наукова діяльність

Наукова й педагогічна діяльність Городцова пов'язана з Московським історичним музеєм (1903–29), Московським археологічним інститутом (1907–14), Народним університетом А.Шанявського (1915–18), а з 1918 по 1944 — Московським університетом та одночасно з Інститутом матеріальної культури АН СРСР (1930–45). З 1918 року — професор Московського університету. Член Комуністичної партії з 1938. Наукова діяльність ученого є яскравим прикладом успішного поєднання польової практики з важливими теоретичними розробками в археології. Заслугою Городцова є виділення низки археологічних культур бронзової доби (ямної культурно-історичної спільності, катакомбної культурно-історичної спільності, зрубної культурно-історичної спільності), розроблення методики їхнього дослідження, хронології й періодизації, а також періодизація доби бронзи в цілому в Східній Європі. Городцов одним із перших порушив питання про наявність палеолітичних жител, запровадив збирання остеологічного матеріалу при розкопках. Великої ваги набули його дослідження з історії кіммерійців, скіфів та античних держав Північного Причорномор'я. Він започаткував розкопки всесвітньо відомого Більського городища на Полтавщині (1908), що дало змогу вивчати лісостепову культуру землеробського населення «скіфів-орачів» епохи ранньої залізної доби. Городцову належить багато важливих відкриттів у дослідженні слов'янських та давньоруських старожитностей, пам'яток степових кочовиків. Свій польовий досвід учений узагальнив у серії «Керівництво для археологічних розкопок і обробки здобутого матеріалу». Ним запроваджено порівняльно-типологічний метод дослідження археологічного матеріалу, який не втратив свого наукового значення і нині. В Україні Городцов проводив розкопки на Полтавщині, Харківщині, Донеччині.

Автор понад 200 наукових праць, серед яких монографії: «Первобытная археология» (1908), «Бытовая археология» (1910), «Культуры бронзового века в Средней России» (1915), «Археология. Каменный период» (1923), «Типологический метод в археологии» (1927) та інші.

Нагороджений орденом Леніна.

Помер у Москві.