Цеглинський Григорій Іванович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Цеглинський.

Григóрій Іва́нович Цегл́инський (9 березня 1853, Калуш, нині Івано-Франківської області — 23 жовтня 1912, Відень, Австро-Угорщина) — український галицький громадський, культурний, економічний і політичний діяч, педагог, письменник, критик. Брат Романа Цеглинського.

Цеглинський Григорій Іванович
Народився	9 березня 1853(1853-03-09) Калуш, Королівство Галичини і Володимирії, Австрійська імперія
Помер	23 жовтня 1912(1912-10-23) (59 років) Відень, Австро-Угорщина
Поховання	Головний цвинтар у Перемишліd
Громадянство	Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	економіст, журналіст
Alma mater	Віденський університет
Знання мов	українська[1][1]
Посада	член Палати Цислейтаніїd
Діти	Цеглинський Микола Григорович
Роботи у Вікіджерелах  Медіафайли у Вікісховищі[2]

Життєпис

Народився в родині поліцейського.^[3] Закінчив Станиславівську цісарсько-королівську гімназію (1874), навчався у Віденському університеті (1874—1879).

По закінченні Віденського Університету учитель Академічної гімназії у Львові, одночасно редактор «Зорі» (1887—1888) й організатор театру «Руська Бесіда».

З 1888 до 1895 керівник паралельних українських класів при польськомовній гімназії, з 1895, коли таких класів стало вісім, і до 1910 — директор новазаснованої Перемиської державної гімназії з українською мовою навчання.^[4]

Серед іншого спричинився до заснування 1903 року Українського Інституту для дівчат у Перемишлі, голова «Української Бесіди».

Брав активну участь у роботі товариств «Український дівочий інститут» і «Просвіта». Доклав зусиль для заснування кооперативно-економічних установ у Перемишлі, таких, як «Віра» та «Народний дім».

У 1907 та 1911 обирався послом від 61 округу (Перемишльщина) до Австрійського парламенту у Відні (член Президії Укр. Парляментарного Клубу).

Перепохований на українському цвинтарі в Перемишлі за заповітом.

Творчий доробок

Літературна діяльність припадає головно на львівський період. Комедії, в яких Цеглинський критикував галицьке міщанство, шляхту й інтелігенцію:

• «Тато на заручинах»,
• «Соколики» (1884), Іван Франко назвав її найкращим твором галицької драматургії;
• «Шляхта ходачкова» (1886) та інші;
• «На добродійні цілі»,
• «Тато на заручинах»;

драми дидактичного характеру:

• «Ворожбит» і
• «Кара совісти» (1895), оповідання, вірші, статті, про М. Шашкевича, Т. Шевченка, Ю. Федьковича.