Станиславівська державна гімназія

Не плутати з Станиславівська українська гімназія.

Станиславівська державна гімназія, або Станиславівська цісарсько-королівська гімназія — колишній середній навчальний заклад в Станиславові (нині Івано-Франківськ), заснований у 80-х роках ХVIII століття^[1].

Станиславівська державна гімназія Назва на честь: Мечислава Романовського
Тип	Гімназія
Країна	Австро-Угорщина →  Польща
48°55′20.64″ пн. ш. 24°42′21.31″ сх. д.
Засновано	1784
Закрито	1939
Форма власності	Державна
Адреса	пл. Падеревського, 21, Станиславів

Історія

Пам'ятне фото учасників святкової учти з нагоди 200-ліття Станиславівської державної гімназії (1928 р.)

Початки шкільної освіти в Станиславові виводять ще з часів Речі Посполитої. Засновником першого шкільного закладу в місті ще у другій половині ХVII ст. був його власник Андрій Потоцький. Після занепаду школи прибулі до міста отці-єзуїти організували в 1728 році освітній колегіум^[1]. За кілька десятиліть в результаті першого поділу Польщі Прикарпаття від 1772-го відійшло до складу Австрійської імперії. Після ліквідації австрійський урядом у 1773 році в Станиславові єзуїтського осередку, а разом з тим і місцевого єзуїтського колегіуму, основним середнім освітнім закладом у Станіславові стала державна школа. Вона була відкрита в стінах колишнього колегіуму і з 1 листопада 1784 року отримала статус міської гімназії з п’ятикласною формою навчання. В 1820-1850 роках Станиславівська гімназія уже працювала за шестикласною системою навчання. Згідно з урядовим розпорядженням від 23 липня 1850 року місто отримало право відкрити восьмикласне навчання в гімназії^[1].

У австрійську добу своєї історії Станиславівська гімназія з огляду на навчальний процес та наукові кадри вигідно вирізнялася в кращий бік посеред інших подібних освітніх закладів Галичини. Ці фактори позитивно вплинули й на динаміку зростання кількісного складу її учнів. Найдавніші гімназійні каталоги з 1784-1785 років свідчать, що в закладі на той час навчалося 102 учнів, а вже станом на 1792-1793 роки їх кількість збільшилася ледь не втричі до 286 учнів. У 1886 році – трохи більше як через 100 років з часу заснування школи, в ній здобувало освіту вже 586 учнів. Учительська бібліотека гімназії налічувала тоді 6 055 томів різних книг, а учнівська читальня мала 1 244 екземплярів книг. Окрім класних кімнат, в приміщенні школи знаходилося два навчальні кабінети – природничий та фізичний. При останньому в 1876-1879 роках діяла метеорологічна станція.

В 1902 році у стінах Станиславівської гімназії навчалося 624 учні, серед яких за національним складом було: 460 поляків, 161 українець та 3 німців.

У добу ІІ Речі Посполитої польська влада вирішила перетворити гімназію на класичну. Закладу було присвоєно ім’я її славетного випускника Мечислава Романовського. У 1926 році гімназія класичного типу мала 8 класів на 10 відділень, у яких навчалося 344 учні^[2].

21-22 вересня 1928 року відбулися ювілейні урочистості присвячені 200-літтю створення школи. З цієї нагоди видано пам’ятну книгу. На урочистостях був присутній колишній учень школи, тодішній маршалок польського парламенту Ігнацій Дашинський^[3].

Наказом міністра релігійних конфесій та народної освіти Войцеха Свєнтославського від 23 лютого 1937 р. «І Державну гімназію ім. Мечислава Романовського в Станіславові» було перетворено на «І Державний ліцей та гімназію ім. Мечислава Романовського в Станіславові». Заклад був загальноосвітньою середньою школою, що складалася з чотирикласної гімназії та двокласного ліцею^[4].

У 1939 році після радянської анексії західноукраїнських земель освітній заклад з більш як 200-літніми традиціями вимушено припинив своє подальше існування.

Відомі люди

Викладачі:

• Клавдій Білинський
• Онуфрій Лепкий
• Євстахій Прокопчиць
• Юліан Целевич

Навчались:

• Давид Абрагамович — галицький громадсько-політичний діяч.
• Амврозій Андрохович — український педагог, історик.
• Садок Баронч — галицький польський релігійний діяч, історик, фольклорист, архівіст, етнічний вірменин, чернець-домініканець.
• Август Бельовський — польський історик, архівіст, поет, перекладач.
• Леон Білінський — австро-угорський і польський державний діяч, вчений-економіст^[5].
• Михайло Борисикевич — український вчений-офтальмолог
• Іван Вагилевич — український письменник, один з організаторів «Руської трійці»
• Тит Войнаровський — український громадський і економічний діяч, священник УГКЦ
• Карел Гадачек — австрійський археолог чеського походження, доктор наук ^[6].
• Володимир Гнатюк — український етнограф, фольклорист, мовознавець, літературознавець, мистецтвознавець, перекладач та громадський діяч.
• Миколай Гошовський (1778—1828) — польський правник, громадський діяч.^[7]
• Северин Данилович — український адвокат, публіцист, громадсько-культурний і політичний діяч.
• Роман Заклинський — український письменник, літературознавець, історик, етнограф, педагог, мемуарист, культурно-просвітницький діяч
• Василь Ільницький — український історик, культурний діяч, педагог, письменник, театральний критик, священник УГКЦ.
• Кость Левицький — український державний діяч, один із найвизначніших політичних діячів Галичини кінця XIX століття — першої половини XX століття. Співзасновник УНДП. З листопада 1918 р. — голова Державного секретаріату ЗУНР, потім — голова комісії з виборчої реформи при уряді. У липні 1941 засновник, голова Національної Ради у Львові.
• Михайло (Левицький) — Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, кардинал.
• Денис Лукіянович — організував таємний гурток «Поступ», за що 1890 року його виключили з гімназії.
• Антін Любич Могильницький — український письменник, громадський і політичний діяч, греко-католицький священник.
• Володимир Навроцький — український економіст-статистик, літературознавець, публіцист, поет, фольклорист, громадський діяч.
• Софрон Недільський — український педагог.
• Октав Петруський — польський діяч-автономіст.
• Ян Дуклян Пузина (13 вересня 1842, Гвіздець) — кардинал, львівський (помічник) та краківський єпископ РКЦ^[8].
• Мечислав Романовський — польський поет.
• Іван Рудович — священник УГКЦ, науковець, історик Церкви, педагог.
• Станіслав Яховіч — польський літератор, педагог^[9].
• Михайло Яцків — український письменник, діяч «Молодої музи».