Тершаковець Гринь

Григорій Андрійович Тершако́вець (15 лютого 1877, Якимчиці — 28 липня 1958, Львів) — громадський та політичний діяч. Організатор українського життя Комарнянщини і Рудеччини. Член Української Національної Ради і Українського Трудового Конгресу в Києві, 1928—1938 роки — посол до польського сейму, член ЦК та екзекутиви УНДО, почесний член «Просвіти» й Крайового Товариства «Сільський Господар» у Львові^[1].

Тершаковець Гринь
Народився	15 лютого 1877(1877-02-15)  Якимчиці, Городоцький район, Львівська область, Україна
Помер	1958  Львів, Українська РСР, СРСР
Країна	Польська Республіка
Діяльність	політик
Посада	посол до Галицького сейму[d] і member of the Sejm of the Second Polish Republicd
Партія	УНДО
Родичі	Тершаковець Михайло (племінник)
Діти	Тершаковець Зиновій
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Тершаковець.

Григорій Андрійович Тершаковець

Батько провідного діяча ОУНР та УПА Зиновія Тершаковця, дядько літературознавця Михайла Івановича Тершаковця, двоюрідний дядько Февронії Іванівни Гель (до шлюбу Тершаковець) — матері дисидента Івана Андрійовича Геля.

Життєпис

Народився у селі Якимчиці поблизу Львова. Закінчив народну школу в Комарно. З 14 років — член товариства «Просвіта», один з організаторів низки її читалень у повіті і філії в Комарно. Засновував осередки «Соколу». Член Головної ради товариства «Сільський господар».

Належав до Української національно-демократичної партії, з 1910 — член її керівного органу: Тіснішого народного комітету. З 1913 року — депутат Галицького сейму.

Під час першої світової війни у 1914—1918 роках служив у австрійській армії. Під час облоги російськими військами Перемишля потрапив у полон, перебував у таборі військовополонених у Туркестані. У 1917 році певний час мешкав у Києві, де став співзасновником Галицько-Буковинського комітету допомоги жертвам війни. Обраний до складу Української Національної Ради ЗУНР-ЗО УНР 1918-19 (від повіту Комарно), член земельної комісії та адміністраційної комісії УНРади. У складі делегації ЗУНР брав участь у роботі Трудового конгресу України.

Після захоплення поляками Галичини заарештований, засуджений у Перемишлі та інтернований в таборах у Пікуловичах та Домб'ю. Звільнений з ув'язнення наприкінці 1920 року. Входив до Тіснішого народного комітету Української народно-трудової партії. У 1925 став одним із засновників Українського національно-демократичного об'єднання, член президії Центрального комітету УНДО. У 1928 році обраний послом до польського сейму від Самбірського округу.

У вересні 1939 після приходу радянської влади у Західну Україну заарештований і вивезений до Сибіру. У 1947 році повернувся із заслання. У листопаді 1948 року знову засуджений, перебував в ув'язненні до 1956 року.

Помер у Львові.

Дружина Наталія (із Прухницьких) арештована більшовиками в 1940 й вивезена в Казахстан, де померла в 1942 році. Син Зиновій (19 березня 1913–04 листопада 1948)  – крайовий провідник ОУН, загинув від рук співробітників НКВС у лісі біля села Великий Любінь (нині смт Львівського району Львівської області).