Гузенко Сергій Олександрович

Сергі́й Олекса́ндрович Гузе́нко (нар. 16 жовтня 1987(19871016) — 4 лютого 2019) — старший сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни^[1].

Сергій Гузенко
Старший сержант
Загальна інформація
Народження	16 жовтня 1987(1987-10-16) Павлівка, Херсонська область, УРСР
Смерть	4 лютого 2019(2019-02-04) (31 рік) Опитне, Донецька область, Україна
Псевдо	«Вовк», «Шериф»
Військова служба
Роки служби	2014—2015: 2016—2019
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Сухопутні війська
Рід військ	Механізовані війська
Формування	42 ОМПБ
Війни / битви	Війна на сході України Бої за Іловайськ Бої за Дебальцеве Бої за Донецький аеропорт Бої за Піски
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня Нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня Нагрудний знак «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гузенко.

Життєпис

Народився 1987 року в селі Павлівка (Верхньорогачицький район, Херсонська область). 2004 року закінчив 11 класів Самійлівської школи. Ще під час навчання активно брав участь у спортивних заходах, за що отримав псевдо «Ребров», навіть замінював вчителя фізичного виховання, коли той був відсутній — мріяв і сам стати вчителем з цього предмету. Після школи деякий час працював трактористом на фермерському господарстві у своєму селі та охоронцем-інкасатором «ПриватБанку» в Новій Каховці.

З червня 2014 по травень 2015 року проходив службу за мобілізацією. Брав участь у боях за Іловайськ, Вуглегірськ, Дебальцеве та біля ДАП^[2] В грудні 2016-го підписав контракт; старший сержант, головний сержант 1-ї мотопіхотної роти 42-го батальйону «Рух опору» 57-ї бригади. З червня 2018 року мешкав у місті Берислав.

4 лютого 2019 року загинув вдень біля селища Опитне (Ясинуватський район) від кулі ворожого снайпера — прикривши собою побратима, дістав проникаюче наскрізне поранення грудної клітки з ураженням обох легень.

8 лютого 2018-го похований у селі Павлівка^[3].

Без Сергія лишилися батько Олександр Миколайович та мама Валентина Іванівна, двоє старших братів та вагітна на той час дружина.

Нагороди та вшанування

• орден «За мужність» III ступеня (11.02.2020, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України^[4]
• нагрудний знак НГШ «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня
• медаль «За зміцнення обороноздатності» (Міністерство оборони України)
• медаль «За участь у боях»
• медаль «За незламність духу»,
• медаль «За службу державі»
• пам'ятний знак «Іловайськ-2014»
• пам'ятний знак «Дебальцеве 2015»
• нагрудний знак «57-а окрема мотопіхотна бригада»
• медаль «Операція об'єднаних сил. За звитягу та вірність».