Данильченко Віктор Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей з таким прізвищем: див. Данильченко.

Віктор Олексійович Дани́льченко (12 червня 1929, Вінниця — 16 лютого 2006, Київ) — радянський і український фахівець у галузі радіолокації та навігаційного обладнання. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки за 1994 рік^[a][1]. Батько діяча культури Андрія Данильченка^[3].

Данильченко Віктор Олексійович
Народився	12 червня 1929(1929-06-12)  Вінниця, Українська СРР, СРСР
Помер	16 лютого 2006(2006-02-16) (76 років)  Київ, Україна
Країна	СРСР  Україна
Національність	українець
Діяльність	науковець
Alma mater	Київський політехнічний інститут (1952)
Заклад	Акціонерне товариство «Антонов»
Діти	Данильченко Андрій Вікторович
Нагороди

Життєпис

Народився 12 червня 1929 року в місті Вінниці (нині Україна), українець^[2]. 1952 року закінчив Київський політехнічний інститут^[3].

З 1952 року працював в Управлінні гідрометеослужби Казахської РСР; з 1954 року — у Києві, в Державному конструкторському бюро № 473 (нині Акціонерне товариство «Антонов»): у 1965—2004 роках очолював конструкторський відділ; у 2004—2006 роках обіймав посаду головного спеціаліста. Починаючи з Ан-8, брав участь у конструюванні всіх літаків «Ан», у тому числі Ан-70, а також у розробці навігаційної системи для космічних кораблів «Буран» та літака «Мрія»^[3].

Помер у Києві 16 лютого 2006 року^[3].

Виноски

1. За створення, впровадження у серійне виробництво та експлуатацію транспортних літаків Ан-72, Ан-74; разом з Дмитром Ківою, Валентином Пустовойтом, Германом Шитиковим, Гілілом Гіндіним, Валентином Нікітіним, Юрієм Повалієм, Левом Васильченком^[1]; диплом і почесний знак № 3983^[2].