Дефіцит мієлопероксидази

Дефіцит Мієлопероксидази — рідкісна хвороба, первинний імунодефіцит, (генетичне захворювання) що досить поширене у популяції людей. Його переважно зумовлює arg569-to-trp-мутація в локусі 17q23.1 гена мієлопероксидаза.^[1];^[2]

Дефіцит Мієлопероксидази
хлорнуватиста кислота (гіпохлорит-аніон), синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза хлорнуватиста кислота (гіпохлорит-аніон), синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза
Класифікація та зовнішні ресурси
МКХ-10	D71
OMIM	254600
DiseasesDB	8662
eMedicine	ped/1530
MeSH	C562864

Етіологія та патогенез

Частота цієї хвороби серед населення США становить 1 випадок на 2000 мешканців.^[3] Хоча цей імунодефіцит має аутосомно-рецесивний тип успадкування, проте в багатьох випадках симптоми відзначаються і у гетерозигот, що зближує цю хворобу з такими, що мають аутосомно-домінантний тип успадкування^[4] Дефекти можуть бути в структурних або регуляторних генах з високою варіабельністю мутацій. Мієлопероксидаза бере участь в оптимізації кисневозалежної цитотоксичності, модулює запальну відповідь. Причиною зниження резистентності до мікроорганізмів є дефіцит гіпохлорит-аніона, синтез якого з перекису водню та іонів хлору проводить в нормі мієлопероксидаза. Частковий дефіцит може бути спадковим чи набутим.

Існує думка, що навіть при повній відсутності мієлопероксидази фагоцитоз та бактерицидність нейтрофілів не порушені, так як для знищення мікроорганізмів використовується МПО-незалежна система, і в хворих відсутня тільки кандидозна кілерна активність^[5]. Це твердження повністю спростовують найновіші дослідження^[6] і клінічні спостереження^[7]

Патологія клінічно маніфестує у вигляді затяжних і/або рецидивних бактеріальних і грибкових інфекцій, часто з атиповим перебігом. Активність інших грануласоційованих ферментів, зокрема НАДФ-оксидази, у таких хворих не порушена, за рахунок чого можлива часткова компенсація дефіциту, що зумовлює періоди субклінічного перебігу хвороби і створює певні труднощі для встановлення діагнозу та інтерпретації результатів імунограм у деяких пацієнтів^[8]. Тотальна або часткова (трапляється значно частіше) недостатність мієлопероксидази фагоцитів зумовлює порушення процесу внутрішньоклітинного знешкодження умовно-патогенних та опортуністичних мікроорганізмів, здебільшого — стафілококів і стрептококів^[9] ;^[4], Candida albicans^[10];^[11] та Escherichia coli^[12] ;^[13], що призводить до розвитку хронічних інфекцій верхніх дихальних шляхів, додаткових пазух і шкіри, рідше — легень, кишечника і сечостатевих органів, які виявляють резистентність до рекомендованих протимікробних препаратів. Ці інфекційні епізоди зазвичай не асоційовані з ранньою летальністю, як це відзначається при багатьох інших формах первинних імунодефіцитів, тому хворобу можна вперше виявити у будь-якому віці. Однак при дії додаткових імуносупресивних чинників, а іноді й спонтанно, можливий розвиток тяжких симптомів, що є загрозливими для життя. Так, М. Kitahara та співавтори^[14] описали два випадки дефіциту мієлопероксидази у хворих, які страждали на рецидивні стафілококові флегмони і менінгіти. Р. Cech та співавтори^[10] повідомили, що дефіцит мієлопероксидази у пацієнта з супутнім цукровим діабетом призвів до формування множинних абсцесів у печінці, викликаних Candida albicans. Останнім часом з'явилися публікації, в яких йдеться про підвищений ризик розвитку мієлопроліферативних неоплазій у хворих зі спадковим дефіцитом мієлопероксидази^[15] ;^[16]

Спадковий дефіцит мієлопероксидази може мати безсимптомний перебіг, проте є схильність до грибкових інфекцій, особливо у хворих з діабетом — до інвазивних мікозів.

Диференціальна діагностика

Диференціальна діагностика захворювання проводиться з хронічною гранульоматозною хворобою, оскільки є певна схожість за результатами деяких скринінг-тестів .^[17]

Лікування

Хворі з дефіцитом мієлопроксидази, окрім протимікробного лікування, мають проходити базисну терапію із застосуванням препаратів гамма-інтерферону і так званих модуляторів фагоцитозу (наприклад похідних етиленпіперазину), які можна поєднувати з імуноглобулінами, зважаючи на опсонізуючу активність антитіл.^[18]

Стан в Україні

Діагностика дефіциту мієлопероксидази нейтрофільних гранулоцитів в Україні залишається незадовільною, з чим пов'язані численні помилки у лікуванні умовно-патогенних інфекцій у широкого кола імуноскомпрометованих пацієнтів. Існує необхідність своєчасної оцінки імунного статусу у хворих із рецидивними інфекціями або інфекційними епізодами з аномальним перебігом, особливо у поєднанні з алергічними проявами. Це дозволить вибирати правильну терапевтичну стратегію та уникати тяжких ятрогенних ускладнень, пов'язаних з нераціональним лікуванням.^[19]

Прогноз

Прогноз при правильно організованому лікуванні сприятливий.

Профілактика

Профілактику дефіциту мієлопероксидази не проводять.

Посилання

• Myeloperoxidase deficiency; MPOD [Архівовано 10 травня 2017 у Wayback Machine.] (англ.)
• Біографії Випадок ятрогенного аспергільозу ретробульбарної клітковини і лімбічного герпесвірусного енцефаліту у пацієнтки з дефіцитом мієлопероксидази фагоцитів [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)
• Реакция определения миелопероксидазы лейкоцитов [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.] (рос.)
• Синдром паркинсонизма у молодых женщин, страдающих дефицитом миелопероксидазы фагоцитов [Архівовано 23 травня 2014 у Wayback Machine.] (укр.)