Дичко Олександр Вікторович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дичко.

Олекса́ндр Ві́кторович Дичко́ (1 квітня 1990, смт Козлів, Тернопільська область — 6 вересня 2022, військовий шпиталь, м. Кривий Ріг) — український військовослужбовець, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Кавалер ордена «За мужність» III ступеня (2024, посмертно).

Олександр Дичко Олександр Вікторович Дичко
Старший солдат
Загальна інформація
Народження	1 квітня 1990(1990-04-01) Козлів, Козівський район, Тернопільська область, Українська РСР, СРСР
Смерть	6 вересня 2022(2022-09-06) (32 роки) Кривий Ріг, Дніпропетровська область, Україна
Поховання	Козлів
Національність	українець
Військова служба
Приналежність	Україна
Вид ЗС	Збройні сили
Рід військ	Гірська піхота
Формування	128 ОГШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна
Нагороди та відзнаки
Орден «За мужність» ІІІ ступеня

Життєпис

Олександр Дичко народився 1 квітня 1990 року в смт Козлові, нині Козлівської громади Тернопільського району Тернопільської области України.

Працював пожежником у місцевій частині.

Від 2014 року був учасником АТО, пройшов Іловайський котел, Дебальцеве. З початком повномасштабного російського вторгнення знову на фронті. Служив у складі 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. 1 вересня 2022 року зазнав серйозного поранення в боях на півдні України. Помер 6 вересня 2022 року у військовому шпиталі м. Кривий Ріг.

Похований 12 вересня 2022 року в рідному селищі.

Залишилися батьки, дружина, брат і сестра.

Нагороди

• орден «За мужність» III ступеня (12 лютого 2024, посмертно) — за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку^[1].

Вшанування пам'яті

У листопаді 2023 року в с. Вівся Тернопільського району з ініціативи батька Віктора Дичка та родини було відкрито й освячено фігуру Матері Божої на честь Олександра Дичка.