Дишель

Ди́шель, також ди́шло (від сер.-в.-нім. deichsel через пол. dyszel) — товста жердина, прикріплена до передньої частини воза або саней, що використовується для запрягання коней і допомагає правити ними^[1][2][3].

Дишель у парній запряжці

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Дишель (значення).

Використовування

Однокінний запряг з дишлем

Дишель застосовується в посторонково-дишельному (посторонково-дишловому) запрягу: він розташовується між кіньми, задній його кінець приєднаний до передка (чи єдиної осі) повозки, вершина ж приєднана ременями (так званими нашильниками) до нагрудників^[4], які розташовуються вище хомутів (шорок), нашильники можуть кріпити і до самого хомута чи шорки. Задній кінець дишля поміщається між двома сницями^[5] — поздовжніми колодками, що закріплені на крузі, через який проходить шворінь (з'єднання дишля зі сницями здійснюється поперечною чекою, просиленою через отвори); передній кінець зміцнюється металевим окуттям і споряджається гаком для нашильників^[6]. У деяких випадках до вершини дишля може кріпитися передній барок, на кінцях якого кріпляться нагрудники. Дишель повертає передок на шворні і тягне за собою всю повозку (на екіпажах з кермовою трапецією дишель кріпився в двох точках: кінцем до поперечної кермової тяги і до осі-балки)^[7]. На відміну від голобель і війя, дишель зазвичай не передає тягового зусилля: тяга здійснюється через посторонки. У рідкісних випадках у повозку з дишлем можуть запрягати одного коня.

При запрягу цугом шістьох і більше коней може використовуватися і складений дишель, що складається з корінної і виносної частин, рухомо з'днаних між собою. До вершини корінної частини кріпиться перша виносна стельвага і корінь виносної частини, до вершини виносної — друга виносна стельвага. Перші дві пари коней, таким чином, йдуть у дишлі, і тільки третя пара є виносною.

Різновидом посторонково-дишельного запрягу є тачанковий запряг (у Стародавній Греції звався квадрига). Він здійснюється запряганням четвіркою у ряд, де середні коні (корінники, дишельні) прив'язуються до дишла і стельваги, а крайні — тільки до стельваги. Назву «тачанкового» цей вид запрягу отримав через те, що у Новітній час його використовували для тачанок.

На стоянці, коли коні випряжені з повозу, під дишель могли підставляти підставку — підойму^[8].

Види

Віз, війя і ярмо. Румунія

Гряділь-війце і ярмо з підгірлям у вигляді скоб

• Ди́шель, ди́шло — у вузькому значенні одиночна жердина, вживана в кінному запрягу.
• Війя́ (прасл. *oie від пра-і.є. *ei-/*-oi — «дишель»)^[9] — дишель, вживаний у воловому запрягу^[10]. Іноді має вигляд довгої палиці з розвилкою у задній частині: кінці відгалужень кріплять до передньої осі. У місці розгалуження, ближче до середини війя, для запобігання його розщепленню на нього надівали каблучку, сплетену з розпареного дерева^[11]. Вершина війя проходить через кільце-каблучку у верхній частині ярма і фіксується кілочком-притикою або з'єднується з ярмом за допомогою шарніра-шворня.
• Гряді́ль (прасл. *grędelь від *gręda — «перекладина»)^[9] — дишло, що є основою плуга^[12]. До гряділя кріпляться упряжний гак (чи ярмо), ручки-чепіги, полоз (чи підошва) із лемешем, чересло і стійки-жабки (чи стовби). Може кріпитися як до орчика (у разі використовування волового запрягу — до ярма), так і до спеціального колісного передка («колішні»), з'єднаного другим дишлем (байловою, байлогою, байловкою)^[13][14][15] із запряжкою. Застосовуваний у воловому запрягу гряділь називався війце́^[16], гряділь рала — жертка чи гридка^[17]. На сучасних плугах гряділями називають поздовжні елементи рами, до яких кріпляться плужні корпуси^[18].

Інше

• Також дишлем зовуть деталь причепів, колісного сільськогосподарського інвентарю для з'єднання його з трактором або іншою машиною^[1]. Залежно від форми розрізняють прямі (I-подібні) і трикутні (V- чи A-подібні) дишлі. На рамі дишля розташовані зчіпний вузол (за допомогою якого здійснюється з'єднання з тягово-зчіпним пристроєм автомобіля), підставки-костилі і страхувальні троси.
• Перспективна технологія «платунінг», розроблена для оптимізації дорожнього руху, в німецькій мові також відома під назвою «електронного дишля» (elektronische Deichsel).

Див. також

• Голоблі

Галерея

• 
  Дишель воза із села Стеблівка Хустського району Закарпатської області. Музей у Пирогові.
• 
  Дишель колісниці етрусків, VI ст. до н. е. Музей Метрополітен
• 
  Кінний драбинчастий віз з дишлем
• 
  Кріплення стельваги виносних коней до вершини дишля в запрягу цугом
• 
  Дишель автопричепа