Дорожинський Діонісій

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дорожинський.

Діонісій Дорожинський (31 липня 1866, Галич — 1 липня 1930, Старий Мізунь) — священник Української греко-католицької церкви, богослов, церковний і освітньо-культурний діяч.

о. Діонісій Дорожинський
Основні відомості
Народження	31 липня 1866(1866-07-31) м. Галич
Альма-матер:	Віденський університет
Заклад:	Львівський університет, Львівська духовна семінарія Святого Духа, Львівська Богословська Академія
Конфесія:	УГКЦ
Смерть:	1 липня 1930(1930-07-01) (63 роки)
с. Старий Мізунь
Праці й досягнення
Рід діяльності:	священик, богослов, церковний і освітньо-культурний діяч
Основні інтереси:	богослов'я, церковне право
Звання:	професор
Ступінь:	доктор богослов'я

Життєпис

Діонісій Дорожинський народився в сім'ї священника Володислава Дорожинського (1838—1914) й Марії з роду Авдиковських. Початкову освіту здобув в академічній гімназії у Львові, де у 1885 з відзнакою склав іспит зрілості. Відтак у завершив богословські студії у Генеральній семінарії у Відні (1885–1889)^[1]. У 1905 році у Віденському університеті на основі праці «De deluvio Noachitico» здобув ступінь доктора богослов'я^[2].

Після рукоположення на священника у 1891 році став сотрудником Собору святого Юрія. Згодом іменований на вчителя при вчительській семінарії у Тернополі. У 1906–1907 роках викладав пастирське богослов'я та догматику у Львівському університеті. З 1920 почав викладати церковне право у Львівській духовній семінарії, а згодом й Львівській богословській академії.

Один із засновників Українського богословського наукового товариства, дійсний член і перший голова історично-правничої секції УБНТ. 1 червня 1930 року о. Діонісія Дорожинського запропоновано номінувати надзвичайним професором канонічного права Львівської богословської академії на основі праці «Огляд джерел орієнтального церковного права»^[3].

Публікації

• «Начерк історії унії Руської Церкви з Римом» (Львів 1896)^[4];
• «Етика» (Львів 1903);
• «Празничні картини греко-католицької церкви» (Львів 1908);
• «Про процеси по новому кодексі канонічного права» (Львів 1923);
• «Огляд джерел орієнтального церковного права» (Львів 1930).