Дяченко Микита Андрійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Дяченко.

Микита Андрійович Дяченко — (14 (26) вересня 1809 р., Яхники Лохвицького повіту Полтавської губернії, нині Лохвицького району Полтавської області — 9 (21) квітня 1877, Київ) — український математик. Доктор математики та астрономії (1851). Заслужений ординарний професор по кафедрі чистої математики, декан фізико-математичного факультету Імператорського університету Святого Володимира. Брат математика Амоса Дяченко.

Дяченко Микита Андрійович
Народився	14 (26) вересня 1809  Яхники, Полтавська губернія, Російська імперія
Помер	9 (21) квітня 1877 (67 років)  Київ, Російська імперія
Країна	Російська імперія
Діяльність	математик, викладач університету
Alma mater	Імператорський Харківський університет (1829)
Галузь	математичний аналіз
Заклад	Імператорський Харківський університет Імператорський університет Святого Володимира
Науковий ступінь	доктор фізико-математичних наук (1838)
Нагороди
Дяченко Микита Андрійович у Вікісховищі

Життєпис

Народився в сім'ї дворянина Полтавської губернії. Рано залишився сиротою.

Закінчив Слобідсько-Українську гімназію у Харкові.

У 1826 р. вступив на фізико-математичне відділення філософського факультету^[1] Харківського університету казеннокоштним студентом. У 1829 р. закінчив університет зі ступенем кандидата, був залишений при ньому репетитором математичних наук для казеннокоштних студентів.

Наприкінці 1830 року^[1] був призначений учителем природничих наук і фізики у Слобідсько-Українську гімназію, де колись сам навчався.

У 1831 р. призначений учителем фізики у Харківський інститут шляхетних дівчат.

У 1832 р. почав викладати в Харківському університеті оптику, а потім начатки математики.

У 1836 р. здав магістерський іспит і захистив дисертацію «Міркування про успіхи, зроблені після Ейлера в теорії визначених інтегралів». Був удостоєний ступеня магістра і призначений ад'юнктом, а через півроку — виконуючим обов'язки екстраординарного професора прикладної математики.

Наприкінці 1838 р. захистив дисертацію «Міркування про гідравлічні колеса».

В кінці квітня 1839 р. був переведений до Імператорського університету Святого Володимира (Київ). У 1840 р. був затверджений ординарним професором на кафедрі чистої та прикладної математики. Після поділу цієї кафедри між двома викладачами, залишив за собою кафедру чистої математики, яку обіймав до виходу у відставку. У 1847—1856 рр., а також в 1861—1867 рр. був деканом фізико-математичного факультету.

В університеті св. Володимира читав курси диференціального та інтегрального числення, застосування диференціального та інтегрального числення до геометрії, теорію визначених інтегралів, інтегрування диференціальних рівнянь, різницеве обчислення, варіаційне числення, алгебраїчний аналіз і аналітичну геометрію. У 1841 р. і 1852 р. також викладав статику, динаміку, гідростатику і гідродинаміку.

З 1863 р — дійсний статський радник.

Вийшов у відставку 1 (13) липня 1867 р.

Решту часу життя прожив у Києві, де і помер.^[1]

Нагороди

• Найвища милість (1834);
• Діамантовий перстень зі смарагдом (1838);
• Орден св. Анни 3 ст. (1845);
• Орден св. Анни 2 ст. (1849);
• Орден св. Анни 2 ст. з імператорською короною (1857);
• Орден св. Володимира 4 ст. (1867).
• Бронзова медаль на андріївській стрічці в пам'ять війни 1853—1856 рр.
• Відзнака за 25 років бездоганної служби.

Праці

• Рассуждение об успехах после Эйлера, сделанных в нахождении интегралов определенных и об употреблении их — Харьков, 1835
• Рассуждение о гидравлических колесах — Харьков, 1838
• О влиянии дифференциального и интегрального исчисления на успехи геометрии и механики (речь, произнесенная па торжественном акте университета св. Владимира в 1851 году) — 1852