Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Дібольд Шиллінг Молодший

З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Дібольд Шиллінг Молодший
Remove ads

Дібольд Шиллінг Молодший (нім. Diebold Schilling der Jüngere; нар. близько 1460, Гагенау — пом. 3 листопада 1515[3][4], 1520[5][6] або 1523[7], Люцерн) — швейцарський хроніст, автор «Люцернського Шиллінга», однієї з найвідоміших швейцарських ілюстрованих хронік.

Коротка інформація Дібольд Шиллінг Молодший, Diebold Schilling der Jüngere ...
Thumb
Після битви під Трібольтінгеном (1499). Мініатюра з «Люцернської хроніки» Дібольда Шиллінга Молодшого, 1513 р.
Remove ads

Біографія

Узагальнити
Перспектива
Thumb
Площа перед ратушею в Люцерні (1508). Міниатюра з «Люцернської хроніки» Дібольда Шиллінга Молодшого, 1513 р.

Народився близько 1460 року в Гагенау (нині Агено) в Ельзасі в родині місцевого бюргера Ганса Шиллінга, який незадовго до того отримав посаду міського писаря в Люцерні[4]. Був небожем відомого швейцарського історика й хроніста Дібольда Шиллінга Старшого з Берна[8]. Вивчав канонічне право спочатку в Базелі, а згодом у Павії[9].

Мав досить скандальну репутацію, успадкувавши характер від свого батька — найманця й авантюриста, який служив угорському королю Матяшу Гуньяді, але 1488 року повернувся на батьківщину в злиднях. 5 січня 1477 року, будучи ще зовсім юним, брав участь в історичній битві під Нансі проти бургундців[9].

З 1479 року служив у Люцерні міським[8], а з 1482 року — королівським і папським нотарем[10]. 1481 року отримав сан священника, а в травні 1483 року — пребенду при каплиці Святого Петра та колегіальній церкві Святого Леодегара[3]. Проте його моральний вигляд і поведінка викликали стільки нарікань, що 1487 року його заарештували й ув'язнили на два роки в башті, звідки він був достроково звільнений під поруку впливових осіб, серед яких був відомий літописець і член міської ради Мельхіор Русс, а також його власний батько[10].

Близько 1490 року він знову втрапив у неприємну історію, убивши під час п'яної бійки відвідувача місцевої таверни, за що був оштрафований і зобов'язаний щороку правити за своєю жертвою заупокійну месу[4]. У 1494—1497 роках згадується в документах як нотар, що оформлював угоди з торгівлі вином[11].

1496 року отримав бенефіцію Святої Катерини при каплиці Святого Петра, а 1497-го влаштувався перекладачем до міланського посла Торніеля в Люцерні[10], ставши активним прихильником й агентом міланського герцога Людовіко Моро[3]. Згодом поступив на службу до імператора Священної Римської імперії Максиміліана I, ставши, таким чином, «слугою двох панів»[12].

Будучи палким противником Франції та критиком її прихильників, зокрема люцернського хроніста Петерманна Еттерліна, Дібольд Шиллінг Молодший відкрито симпатизував імператорові Максиміліану I, який 1507 року особисто запросив його на засідання рейхстагу в Констанці[10].

Помер 3 листопада 1515 року, за іншими даними — між 1516 і 1523 роками[13], у Люцерні. Похований був на цвинтарі при церкві Святого Леодегара, повністю знищеній пожежею 1633 року, на місці якої 1638 року було зведено новий собор (могила втрачена). У Люцерні зберігся його будинок за адресою: Санкт-Леодегарштрассе, 13.

Remove ads

Твори

Узагальнити
Перспектива

Є автором ілюстрованої хроніки «Люцернський Шиллінг», або «Люцернська хроніка» (нім. Luzerner Chronik), укладеної у 1509—1513 роках[8] середньоверхньонімецькою мовою, яку він представив міській раді Люцерна 15 січня 1513 року. Охоплюючи період від міфічного заснування 503 року на місці Люцерна монастиря Санкт-Леодегар-ім-Гоф[8] (який насправді виник не раніше VIII століття) до 1509 року[4] та містячи оригінальні відомості починаючи з 1385 року, ця хроніка, вочевидь, так і залишилася незавершеною.

Як історик, Дібольд Шиллінг Молодший зробив помітний внесок у сучасну йому історіографію. Описуючи події XIV—XV століть, він безперечно користувався даними хронік Ебергарда Мюльнера (пом. 1382), Бенедикта Чахтлана (1470) і Мельхіора Русса (1488)[14], «Опису Швейцарської конфедерації» Генріха Гундельфінгена (1479), «Нюрнберзької хроніки» Гартмана Шеделя (1493), римованої «Хроніки Швабської війни» Ніклауса Шрадіна (1500) та «Хроніки Швейцарської конфедерації» Петерманна Еттерліна (1507)[8]. Водночас використання ним хроніки власного дядька, Дібольда Шиллінга Старшого (1480-ті роки), є предметом дискусії серед дослідників[11], а про деякі події кінця XV — початку XVI століть він явно повідомляє як очевидець.

Особливу увагу він приділяє періоду 1474—1513 років, зокрема зовнішній політиці та дипломатії Швейцарської конфедерації, воєнним конфліктам і участі в них найманих швейцарських військ. Разом з тим, досить докладно описує місцеве міське, світське та релігійне життя, будівництво громадських і церковних споруд.

Велику цінність для істориків становлять численні мініатюри до «Люцернської хроніки», яких налічується всього 443[15]. Вони містять докладні зображення політичних подій, державних заходів, воєнних дій, релігійних церемоній, архітектурних споруд, а також одягу, обладунків, озброєння, військової техніки, знамен, гербів, фортифікаційних укріплень Швейцарської конфедеації та суміжних держав (Бургундії, Франції, Священної Римської імперії тощо) XIV — початку XVI століття. У цих ілюстраціях, якими проілюстровано більшість аркушів рукопису, відчутний вплив мистецтва Відродження[16]; серед них трапляються як вміщені в готичні рамки, так і двосторінкові. Автором більшості мініатюр вважається сам Дібольд Шиллінг[3], близько третини належать люцернському майстру Гансу фон Арксу[11], а решта створені іншим невідомим художником[17].

Досить докладно відтворюючи побут сучасної авторові епохи, ці яскраві ілюстрації, однак, не можуть розглядатися як достовірні джерела для реконструкції реалій більш раннього періоду XIV — першої половини XV століття[18]. На початку XVII століття їх використав цюрихський художник Ганс Генріх Вегман, який прикрасив старовинний люцернський міст Капельбрюкке картинами на історичні теми[19].

Рукопис хроніки, що складається з 342 пергаментних аркушів[8] форматом 39,5 × 28,5 см, датований приблизно 1513 роком, зберігається в Центральній бібліотеці Люцерна (Zentral- und Hochschulbibliothek Luzern, Hs. S. 23), пізніші паперові копії — у книжкових зібраннях Беромюнстера, Цюриха й Ааргау[14]. Саме за рукописом 1513 року опублікував хроніку в Люцерні 1862 року швейцарський історик Франц Йозеф Шиффман. Коментоване наукове видання вийшло 1932 року в Женеві під редакцією Робера Даррера та Пауля Гільберта, а факсимільне видання підготував 1977 та 1981 року в Мюнхені історик-мистецтвознавець, професор Лозаннського університету Альфред А. Шмід[20].

Remove ads

Галерея мініатюр

Примітки

Видання

Література

Посилання

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads