Діллінджер мертвий

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Діллінджер (значення).

«Діллінджер мертвий» (італ. Dillinger è morto) — драматичний фільм італійського режисера, сценариста, письменника та актора Марко Феррері, знятий у 1969 році.

Діллінджер мертвий
Dillinger è morto
Діллінджер мертвий
Жанр	Драма Притча Артхаус
Режисер	Марко Феррері
Продюсер	Евер Гаґґіаґ Альфред Лєві
Сценарист	Марко Феррері Серджіо Баціні
У головних ролях	Мішель Пікколі Аніта Палленберґ Джино Лаваджетто
Оператор	Маріо Вульпіані
Композитор	Тео Узуеллі
Монтаж	Мірелла Мерчіо
Кінокомпанія	Pegaso Cinematografica Ital-Noleggio Cinematografico
Дистриб'ютор	Netflix
Тривалість	95 хв.
Мова	італійська
Країна	Італія
Рік	1969
Дата виходу	23 січня 1969
IMDb	ID 0062893
Попередній	«Сім'я людське»
Наступний	«Аудієнція»
criterion.com/films/21641
Діллінджер мертвий у Вікісховищі

Світова прем'єра стрічки відбулася 23 січня 1969 року в Італії^[1].

Сюжет

Головний герой фільму — інженер-хімік Ґлаучо. Він повертається з роботи додому і застає дружину в ліжку; в неї болить голова. На кухні його чекає вже холодна вечеря. Незадоволений Ґлаучо вирішує сам приготувати собі їжу. У процесі пошуку інгредієнтів для майбутньої страви він знаходить старий револьвер, загорнутий у газету середини 1930-х років із заголовком «Диллінджер мертвий» і статтею про загибель одіозного американського гангстера. Ґлаучо чистить револьвер і фарбує його в червоний колір з білими горошками. Потім він їсть приготовану вечерю, дивиться телевізор і грається зі зброєю, зображуючи самогубство. На світанку він знаходить новій іграшці інше застосування^[2].

У ролях

• Мішель Пікколі — Ґлаучо
• Аніта Палленберґ — Джинетт (дружина Ґлаучо)
• Джино Лаваджетто — Марінайо
• Маріо Янніллі — Капітан
• Кароль Андре — Власниця яхти
• Анні Жирардо — Сабін (покоївка)

Нагороди

Загалом стрічка отримала 2 нагороди^[3][4], зокрема:

• Венеційський кінофестиваль (1970)
  • Найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)
• Італійський національний синдикат кіножурналістів (1970)
  • «Срібна стрічка» за найкращий оригінальний сценарій (Марко Феррері та Серджіо Баціні)

Номінації

Загалом стрічка отримала 1 номінацію^[5], зокрема:

• Каннський кінофестиваль (1969)
  • Спеціальний Ґран-прі журі

Цікаві факти

• Це перший з шести фільмів, над яким Феррері та Пікколі працювали разом
• Окрім сценарію, Марко Феррері дав Мішелю Пікколі лише кілька простих інструкцій і дозволив акторові імпровізувати під час роботи над фільмом
• Кінострічку було відзнято на квартирі італійського поп-художника Маріо Шифано, тож декотрі з робіт митця можна розгледіти на задньому плані

Див. також

• Червона пустеля
• Теорема