Елджернон Вілліс

Елджернон Вілліс (англ. Algernon Willis; нар. 17 травня 1889, Гемпстед, Лондон — пом. 12 квітня 1976, Королівський шпиталь Гаслар) — британський воєначальник, адмірал флоту Королівського військово-морського флоту Великої Британії. Учасник Першої та Другої світових воєн. У Першій світовій війні брав участь в Ютландській битві у травні 1916 року. Під час Другої світової головнокомандувач у Південній Атлантиці, де керував діями проти німецьких та японських кораблів. Очолював 3-ю бойову ескадру, та був заступником командувача Східного флоту. Командував З'єднанням H, яке прикривало операції в Північній Африці, вторгнення союзників на Сицилію в липні 1943 року та висадку союзників в Італії у вересні 1943 року.

Елджернон Вілліс Algernon Willis
Народження	17 травня 1889(1889-05-17) Гемпстед, Лондон
Смерть	12 квітня 1976(1976-04-12) (86 років) Королівський шпиталь Гаслар
Країна	Велика Британія
Приналежність	Військово-морські сили Великої Британії
Рід військ	військово-морські сили
Освіта	Королівський британський морський коледж
Роки служби	1904–1950
Звання	Адмірал флоту
Формування	«Британія» «Гіндустан» «Глорі» «Донегал» «Гуд Хоуп» «Магніфішент» «Дефіанс» «Ферлесс» «Саумарез» «Воллес» «Рінаун» «Ковентрі»
Командування	«Ворик» «Вампайр» «Кент» «Нельсон» «Вернон» «Барем» Головнокомандувач, Південна Атлантика Середземноморський флот Другий морський лорд Командувач Портсмут
Війни / битви	Війни та битви: Перша світова війна Ютландська битва Громадянська війна в Росії * Операції ВМФ Великої Британії на Балтиці Друга світова війна Битва на Середземному морі * Сицилійська операція * Висадка союзників в Італії * Додеканеська кампанія Громадянська війна в підмандатній Палестині
Титул	Сер
Діти	unknown daughter Willisd[1] і unknown daughter Willisd[1]
Нагороди	Орден Британської імперії (військовий) Орден «За видатні заслуги» (Велика Британія) (2)

Вілліс провів останні роки війни як головнокомандувач Леванту, де проводив військово-морські операції на підтримку Додеканеської кампанії, а потім як другий морський лорд, коли організовував особовий склад для кампанії в Тихому океані проти Імператорського флоту Японії. Після війни головнокомандувач Середземноморського флоту, де зіткнувся із заворушеннями в Підмандатній Палестині, перш ніж стати головнокомандувачем у Портсмуті.

Біографія

Військова кар'єра

• 1903 — кадет ВМС
• 15 вересня 1905 — мічман
• 15 листопада 1908 — суб-лейтенант
• 15 листопада 1909 — лейтенант
• 15 листопада 1917 — лейтенант-командер
• 30 червня 1922 — командер
• 30 червня 1929 — кептен
• 5 січня 1940 — контрадмірал
• 3 квітня 1943 — віцеадмірал
• 16 жовтня 1945 — адмірал
• 30 березня 1949 — адмірал флоту

Елджернон Вілліс народився 17 травня 1889 року у лондонському боро Гемпстед у родині Герберта Бурділлона Вілліса та Едіт Флоренс Вілліс (уродженої Мур). Здобув освіту в Істборнському коледжі, перш ніж поступити на навчання кадетом на навчальний корабель Королівського флоту «Британія» у 1903 році. 15 вересня 1905 року отримав звання мічмана. Спочатку його було призначено на лінкор «Гіндустан» у флоті Ла-Маншу, а у вересні 1907 року переведено на лінкор Glory у Середземноморському флоті. У травні 1910 року переведений на панцерний крейсер «Донегал» у Флоті метрополії. Наступного року він перевівся на броненосний крейсер «Гуд Хоуп» у Середземноморському флоті та з 1914 року навчався у торпедній школі «Вернон».

Вілліс служив у Першій світовій війні, спочатку торпедним офіцером на лінкорі Magnificent у складі Великого флоту, перш ніж повернутися спочатку до торпедної школи «Вернон» навесні 1915 року, а потім на панцерний крейсер «Донегал», який зараз перебував в Атлантичному флоті. Далі він служив у торпедній школі «Дефіанс» у Плімуті, перш ніж перевестися на розвідувальний крейсер «Ферлесс» у складі Великого флоту, на якому він брав участь у Ютландській битві у травні 1916 року. Після цього він повернувся на «Вернон», де 15 листопада 1917 року був підвищений до лейтенанта-командора, а у вересні 1918 року переведений на есмінець «Саумарез».

У листопаді 1918 року Вілліс перейшов на есмінець HMS Wallace та брав участь у бойових діях Королівського флоту проти більшовиків на Балтиці на початку 1919 року, за що 8 березня 1920 року був нагороджений орденом «За видатні заслуги». Пізніше того ж року перейшов на лінійний крейсер «Рінаун» та взяв участь у візиті принца Уельського до Австралії та Нової Зеландії. У 1921 році Вілліс знову повернувся на «Вернон». 30 червня 1922 року отримав підвищення до командора і поступив на навчання в Королівський військово-морський штабний коледж. У грудні 1923 року він став офіцером-торпедоносцем на крейсері «Ковентрі» Атлантичного флоту, а у жовтні 1927 року повернувся на есмінець «Воллес» вже як командир.

В лютому 1930 року Вілліс приєднався до керівного складу Королівського військово-морського штабного коледжу. У січні 1933 року він став флаг-капітаном Головнокомандувача Китайської станції на крейсері «Кент» та флаг-капітаном Головнокомандувача Флоту метрополії на лінкорі «Нельсон» у травні 1934 року. Після цього він став капітаном «Вернон» у вересні 1935 року та командиром лінкора «Барем» у Середземноморському флоті у квітні 1938 року. Отримавши звання комодора 2 лютого 1939 року, він став начальником штабу Головнокомандувача Середземноморського флоту з лютого 1939 року під командуванням сера Дадлі Паунда, а з червня 1939 року — під командуванням сера Ендрю Каннінгема.

Елджернон Вілліс служив у Другій світовій війні спочатку у штабі Каннінгема. Після підвищення до контрадмірала 5 січня 1940 року, він брав участь у плануванні операцій проти Королівських ВМС Італії. 11 липня 1940 року став кавалером ордена Лазні. Наступного року посів посаду Головнокомандувача Південної Атлантики, керуючи діями проти німецьких та японських кораблів, що здійснювали рейд. Згодом став командиром 3-ї бойової ескадри та заступником командувача Східного флоту сера Джеймса Сомервілля з його прапором на лінкорі «Різолюшн» у лютому 1942 року. У лютому 1943 року Вілліса призначили командуючим З'єднанням H, силами, які прикривали операції в Північній Африці, під час вторгнення союзників на Сицилію в липні 1943 року, а у вересні 1943 року — при висадці союзників в Італії. 12 квітня 1943 року йому було присвоєно звання віце-адмірала, а 2 червня 1943 року отримав титул лицаря-командора ордена Лазні.

У жовтні 1943 року Вілліс став головнокомандувачем Леванту, очолюючи проведення військово-морських операцій в Егейському морі на підтримку Додеканеської кампанії. У березні 1944 року його призначили Другим морським лордом. На цій посаді він готував особовий склад до кампанії в Тихому океані проти Імперського флоту Японії. 18 грудня 1945 року відзначений лицарем-командором ордена Британської імперії[, а також нагороджений Грецьким Великим хрестом Королівського ордена Фенікса з мечами першого класу та Грецьким Військовим хрестом другого класу. За час служби також двічі відзначався в наказах.

Після Другої світової війни, у квітні 1946 року Вілліс став головнокомандувачем Середземноморського флоту, на цій посаді йому довелося командувати підлеглими силами в ході заворушень у Підмандатній Палестині. У липні 1948 року він став головнокомандувачем у Портсмуті та 20 березня 1949 року підвищений до адмірала флоту, перш ніж піти у відставку в 1950 році. Він був присутній на коронації королеви Єлизавети II у червні 1953 року. Після виходу на пенсію Вілліс жив у Пітерсфілді в Гемпширі. Він став заступником лейтенанта Саутгемптона та головою опікунської ради Імперського військового музею. 12 квітня 1976 року адмірал флоту Елджернон Вілліс помер у Королівському військово-морському госпіталі в Гасларі.

Див. також

• Вільям Бойл
• Такео Такагі
• Ебергард Вайхольд
• Головко Арсеній Григорович
• Марсель-Бруно Женсуль
• Луїджі Б'янкері