Еміль Дюбуа-Реймон

Еміль Дюбуа-Реймон (7 листопада 1818, Берлін, Пруссія — 26 грудня 1896) — німецький фізіолог, засновник електрофізіології. Учень Йоганна Мюллера. Засновник Інституту фізіології в Берліні.

Еміль Дюбуа-Реймон
нім. Emil Heinrich Du Bois-Reymond[1]
Народився	7 листопада 1818(1818-11-07)[2][3][…]  Берлін, Прусське королівство[4][1]
Помер	26 грудня 1896(1896-12-26)[2][3][…] (78 років)  Берлін, Німецька імперія[4][1]
Поховання	Französischer Friedhofd
Країна	Прусське королівство[1]
Національність	Гугеноти[1]
Діяльність	лікар, фізіолог, викладач університету, фізик, зоолог, невролог
Галузь	електрофізіологія і фізіологія
Alma mater	Боннський університет[1], HU Berlin і Französisches Gymnasium Berlind (1837)[1]
Науковий ступінь	докторський ступінь[1] (1843) і професор (1846)
Науковий керівник	Йоганн Петер Мюллер
Відомі учні	Isidor Rosenthald і Eduard Hitzigd
Знання мов	німецька[2][1] і французька[1]
Заклад	Університет Фрідріха-Вільгельма[d] і Берлінська академія мистецтв
Членство	Лондонське королівське товариство, Прусська академія наук[1], Шведська королівська академія наук, Угорська академія наук, Американська академія мистецтв і наук, Національна академія дей-Лінчей, Російська академія наук[5], Баварська академія наук, Нідерландська королівська академія наук, Національна академія наук США, Німецьке фізичне товариство, Berliner Gesellschaft für Anthropologie, Ethnologie und Urgeschichted і Геттінгенська академія наук
Батько	Felix-Henri du Bois-Reymondd[1]
Брати, сестри	Paul du Bois-Reymondd[1]
Нагороди	медаль Гельмгольца (1892) Почесний доктор Віденського університетуd іноземний член Лондонського королівського товариства[d] (13 грудня 1877)
Медіафайли у Вікісховищі

Народився в Берліні в родині гугенотського походження. Мати походила з родини, серед предків якої були торговці, науковці та митці, що впродовж поколінь мешкали в Берліні. Натомість батько Еміля був бідний емігрант, що приїхав з франкомовного швейцарського кантону Невшатель.

Навчався в Боннському університеті.

Дюбуа-Реймон встановив наявність мембранного потенціалу спокою у нервах і м'язах, виявив відхилення від цього потенціалу спокою — потенціал дії.

1845 року спільно з Ернстом фон Брюке заснував у Берліні Німецьке фізичне товариство^[6].

Дюбуа-Реймонд розробив низку нових приладів, що дозволили розвинутися електрофізіологічним дослідженням. Він створив електроди, що не поляризувалися, для з'єднання вимірювальних апаратів і живої тканини. Вони складалися з цинку, сульфату цинку та ваяльної глини. Також він винайшов генератор змінного струму (магнео-електрометр) та потенціометр (реокорд), які подавали градуальний струм на препарат. Крім того, він сконструював достатньо чутливий гальванометр. За допомогою цих інструментів у 1843 році Дюбуа-Реймонд виміряв струми дії у м'язі жаби. Додавши вимірювальний міст 1847 року, він зміг виміряти ці струми й у людини.

У філософському сенсі відстоював позитивізм та, разом з тим, обмеженість наукового методу. Він популяризував принцип «Ignorabimus» — є певні межі, за якими наука не може досягти надійного знання. Про це він писав у своїй праці «Межі науки» (нім. Über die Grenzen des Naturerkennens) у 1872 році.