Енді Гарріс (альпініст)

Ендрю Майкл Гарріс (англ. Andrew Michael Harris, 29 вересня 1964 — 11 травня 1996), більше відомий як просто Енді Гарріс, — новозеландський гірський гід, що загинув у катастрофі на Евересті.

Ендрю Майкл Гарріс
Andrew Michael Harris
Прізвисько	Harold
Псевдо	Енді Гарріс
Народився	29 вересня 1964(1964-09-29)[1]  Нова Зеландія
Помер	11 травня 1996 року гора Еверест, Непал ·невідомо
Поховання	не похований, тіло не виявлене і залишається на Евересті
Підданство	Нова Зеландія
Діяльність	гірський провідник

Гарріс був одним з гідів експедиції компанії Adventure Consultants під керівництвом Роба Голла. Це була перша спроба Гарріса зійти на Еверест, хоча він мав значний досвід зі скелелазіння у Новій Зеландії^[2].

Біографія

Енді народився у родині Рона та Меррі Гарріс, у нього був старший брат Девід. У молодому віці навчався в Меморіальному коледжі Френсіса Дугласа^[en] в Нью-Плімуті^[3].

Протягом зимових місяців Гарріс працював гідом з хелі-скі, а влітку допомагав вченим, які проводили археологічні дослідження в Антарктиді, як польовий керівник Новозеландської антарктичної дослідницької програми(інші мови) з 1987 по 1992 рік^[4] та супроводжував альпіністів у Південні Альпи Нової Зеландії^[5][6].

У 1985 році Гарріс піднявся на Чобутсе^[en] (6690 м), складну вершину, що знаходиться за 44 кілометри на захід від Евересту^[5].

Енді жив зі своєю дівчиною, лікаркою Фіоною Макферсон, і будував з нею будинок у пагорбах поблизу Квінстауна^[7]. Восени 1994 року він допомагав Макферсон в медичній клініці у селі Феріче в Гімалаях, спеціалізованої на лікуванні захворювань, пов'язаних з висотою^[7].

Катастрофа на Евересті 1996 року

Докладніше: Трагедія на Евересті 1996 року

Експедиція на Еверест, організована компанією Adventure Consultants у 1996 році, складалася з трьох гідів (Роб Голл, Майк Грум^[en] та Енді Гарріс) та восьми клієнтів (Френк Фішбек, Даґ Гансен, Стюарт Гатчісон, Лу Касішке, Джон Кракавер, Ясуко Намба, Джон Таск та Бек Везерс).

Ще на початку сходження Гарріс страждав від шлунково-кишкового розладу у будиночку в Лобуче, де група готувалася підійматися до Базового табору. Незважаючи на те, що йому порадили залишитися в Лобуче ще на одну ніч, Гарріс 8 квітня 1996 року вирушив до Базового табору з рештою групи.

8 травня під час сходження Гарріса вдарило в груди валуном «розміром з невеликий телевізор». Незважаючи на шок, Гарріс продовжив сходження, але пізніше зрозумів, що якби валун влучив йому в голову, він би не вижив^[8].

9 травня о 23:30 за місцевим часом група Голла, а невдовзі після цього й кілька інших експедицій, вирушили до вершини^[9]. Рано вранці 10 травня один з клієнтів і шерпа перервали своє сходження^[10]. До полудня п'ятеро з восьми клієнтів також відмовились від сходження на вершину^[11]. На вершину з клієнтів пішли лише Кракавер, Намба і Гансен.

Приблизно о 13:12 Гарріс, Кракавер та гід іншої команди Анатолій Букрєєв досягли вершини Евересту і незабаром почали спускатися. Кракавер попросив, щоб Гарріс вимкнув йому подачу кисню з метою економії. Гарріс погодився, але натомість випадково ввімкнув подачу кисню на максимум^[12].

Пізніше Гарріс перевірив деякі кисневі балони, залишені поблизу Південно-Східного хребта, та повдідомив по радіо, що всі вони порожні, хоча це було не так^[12]. Вважають, що Гарріс страждав від гіпоксії, що пояснює деякі з його ірраціональних дій, однак це не було доведено.

Повертаючись до Табору IV, Кракавер зустрів Гарріса на хребті над табором. Кракавер повідомив, що бачив, як той упав з хребта, встав і, спотикаючись, пішов до табору. Кракавер, дібравшись до наметів довшим обхідним шляхом, повідомив іншим у таборі, що Гарріс благополучно повернувся. Вранці, 11 травня, обшукавши табір, альпіністи в Таборі IV зрозуміли, що Гарріса немає. Вже через кілька місяців, беручи інтерв'ю у клієнта «Mountain Madness» Мартіна Адамса, Кракавер зрозумів, що той альпініст, якого він зустрів, насправді був Адамсом, а не Гаррісом^[13].

Пізніше Кракавер написав статтю в журналі, а потім і книгуУ розріджене повітря● про катастрофу. Визнаючи, що не зміг усвідомити, що Енді Гарріс був ослаблений і діяв ірраціонально через висотну хворобу та брак кисню, Кракавер писав, що його власні «дії — або бездіяльність — відіграли безпосередню роль у смерті Енді Гарріса»^[14].

Кригоруб та куртка Гарріса були знайдені поруч з тілом Роба Голла через кілька днів. Перед смертю Голл казав по радіо, що Гарріс був поруч з ним, але потім зник^[15]. Схоже, що Гарріс пішов на допомогу Робу Голлу та Дагу Гансену, коли вони через бурю опинилися в пастці вище на горі^[16]. Невідомо, що з ним сталося, оскільки його тіло так і не було знайдено^[17].

Пам'ять

За кілька хвилин ходьби від селища Горакшеп(інші мови) у напрямку Базового табору Евересту збудовано меморіал членам команди «Adventure Consultants», які загинули під час експедиції: Робу Голлу, Енді Гаррісу, Дагу Гансену та Ясуко Намбі^[18].

У 1998 році Географічна рада Нової Зеландії назвала вершину в Землі Вікторії в Антарктиді на честь Гарріса. Пік Гарріса розташований між піками Голла і Болла^[6].

За проявлену хоробрість у 1999 році Гаррісу посмертно присвоїли Новозеландську Зірку Хоробрості^[en][19], а школа, в якій він вчився, влаштувала урочисту церемонію на його честь^[3].

У фільмі 2015 року «Еверест» роль Гарріса зіграв Мартін Гендерсон(інші мови). У фільмі показано, що Голл, прокинувшись після холодної ночівлі на горі, бачить поруч замерзлого насмерть Гарріса, хоча в реальності обставини його смерті невідомі.