Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Жайворонок Владислав Олександрович
український військовий З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Владислав Олександрович Жайворонок (нар. 10 квітня 1993, м. Берислав) — український військовослужбовець, солдат Окремого загону спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни, який відзначився під час відбиття російського вторгнення в Україну.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Владислав Жайворонок народився в Бериславі на Херсонщині, у віці 16 років переїхав до Одеси, де вступив на радіотехнічний факультет Політехнічного інституту[1]. Хотів стати оператором дронів, відкрив невелику майстерню, де займався ремонтом електроніки[2]. Інформація про раннє життя Владислава Жайворонка обмежена[1]. Після університету переїхав до Маріуполя, мріявши потрапити до полку «Азов», де на той час служив його товариш[2].
Служба в полку «Азов»
У 2018 році приєднався до полку «Азов» у віці 26 років[3]. За його словами, усвідомлення потенційної загрози повноцінної війни спонукало його стати військовослужбовцем, щоб не залишатися цивільним у разі ескалації конфлікту[1]. Військова частина Владислава базувалася в Маріуполі, де він жив і проходив бойові навчання[4]. 2019 року пройшов бойове хрещення як пілот дронів у районі Світлодарської дуги.
Оборона Маріуполя
Під час російського вторгнення брав участь в обороні Маріуполя, зокрема на території металургійного комбінату «Азовсталь»[5]. Вночі проти 16 травня 2022 року, під час боїв, отримав поранення внаслідок розриву протитанкової керованої ракети поблизу його з побратимами, що евакуювали пораненого захисника[2]. Через наслідки травми ногу було ампутовано[4].
 |
Біля мене вибухнула протитанкова ракета, якою намагалися вбити хлопців з нашої групи. Вбити тоді їм не вдалось нікого, але я отримав важкі уламкові поранення руки та втратив нижню ліву кінцівку – в документах написали: верхню третину стегна. Найсерйозніша для мене втрата – це зір одного ока |  |
— Владислав Жайворонок, [3] | ||
16 травня 2022 року, за наказом командування Сил оборони України, Владислав із іншими оборонцями «Азовсталі», вийшов у полон[6][7].
Полон і звільнення
Владислав провів у полоні півтора місяця в лікарні в окупованому Донецьку. За словами Владислава, лікування було вкрай формальним, там ставили на меті не вилікувати полонених, а не допустити їхньої смерті. 29 червня 2022 року його звільнили в рамках обміну полоненими[8]. Після звільнення зазначав, що Міжнародний комітет Червоного Хреста не забезпечував належного нагляду за дотриманням прав полонених[6][9].
Реабілітація
Після звільнення приїхав до Запоріжжя, де проходив реабілітацію, згодом його направили до Києва, де провели реконструкцію в Інституті мікрохірургії ока[10]. У 2023 році прибув до США, де волонтери організації Відродження Захисників України організували для нього протезування у штаті Флорида[11]. Працює в КМДА, вступив на навчання до університету[4].
Remove ads
Родина
Вікторія — наречена, що дочекалася на Владислава з полону. Після звільнення, Владислав та Вікторія заручилися[3].
Нагороди
- Орден «За заслуги» III ступеня (21 серпня 2025) — за особисті заслуги у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові, плідну громадську діяльність[12].
- Медаль «За військову службу Україні» (25 березня 2022 р.) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку[13].
Джерела
- Атаманюк Мирослава Я не втратив ногу, я її «розміняв»: історія азовця Владислава Жайворонка // Точка Сходу — 2025. — 16 лютого.
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads