Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Жан Беро
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Жан Беро́ (фр. Jean Béraud; нар. 31 грудня 1848 (12 січня 1849) Санкт-Петербург, Російська імперія — пом. 4 жовтня 1936 року, Париж, Франція) — французький салонний живописець, який став популярним завдяки численним жанровим роботам, що зображали життя Парижа (у тому числі нічного) і паризького світського суспільства, і картинами на євангельські сюжети[5][6].
Remove ads
Біографія
Узагальнити
Перспектива
Жан Беро і його сестра-близнючка Мелані народились у Санкт-Петербурзі. За юліанським календарем, прийнятим у Російській імперії, це сталося в останній день 1848 року[7]; за григоріанським ж, що діяв на батьківщині його сім'ї, у Франції — 12 січня 1849 року. Крім Мелані, у Жана було ще дві сестри, Адрієнн і Естелль. Їхній батько, який був скульптором[1], помер 1853 року, і його вдова з чотирма дітьми повернулася до Парижа[8].
У Парижі Жан Беро навчався в ліцеї Бонапарта (нині Ліцей Кондорсе), після чого хотів заглибитися в юриспруденцію, щоб стати адвокатом. Однак після Французько-прусської війни він змінив свої наміри, і вирішив отримати художню освіту. З 1871 року впродовж двох років Беро відвідував Школу витончених мистецтв (фр. École Beaux-Arts), де відвідував рисувальні класи відомого портретиста Леона Бонна (фр. Léon Bonnat)[1][7].
1887 року Жан Беро став лицарем[9][10], і 1894 року — офіцером ордена Почесного легіону[11].
1889 року нагороджений золотою медаллю Товариства французьких художників, і в тому ж році золотою медаллю Всесвітньої виставки в Парижі[12][13].
До кінця XIX століття Беро все менше віддавав часу власному живопису, активно беручи участь у численних виставкових комітетах і журі, в організації виставок Товариства витончених мистецтв, віце-президентом і співзасновником якого він був[14][15].
Жан Беро ніколи не був одружений та не мав дітей. Похований на кладовищі Монпарнас поруч з матір'ю, уродженої Ж.-Е. Жакен (фр. Geneviève Eugénie Jacquin, померла 1886 року), і сестрою Мелані, (померла 1927 року)[8].
Remove ads
Творчість
Узагальнити
Перспектива
.jpg)
Приватна колекція
Закінчивши навчання в Школі витончених мистецтв, Беро відкрив власну майстерню в кварталі художників на Монмартрі. З 1873[7] (за іншими даними 1872[11]) по 1889 роки[11] він регулярно виставлявся в Паризькому салоні. Будучи учнем Бонна, Беро почав свою кар'єру художника як портретист[1]. Образ Леди (1875) належить міфологічній тематиці, але 1876 року художник зробив прорив у іншій області. Визнання йому принесла картина «Повернення з похорону» (фр. «Le Retour de l'enterrement»), виставлена в салоні 1876 року[11]. На полотні зображена група людей, охоплених загальним сумом після поховання. Один з чоловіків прикурює сигару, інші заглибилися в бесіду. Ця вулична сценка поклала початок серії численних робіт зі схожими мотивами.
Зображення Єлисейських Полів, кафе, Монмартру та берегів Сени є точно деталізованими ілюстраціями паризьких буднів часів Прекрасної епохи (фр. Belle Époque). Прикладом цьому можуть слугувати картина 1889 року «Кондитерська Gloppe». Поступово стиль живопису Беро зрушився від академічного убік імпресіонізму. Однак, у той час як найбільші імпресіоністи відійшли від сумбурного Парижу та малювали ландшафти його околиць, Беро — як і його друг Едуард Мане (1832—1883), і, в деяких своїх зразках, Едгар Дега (1834—1917), звертався до мотивів саме міського життя[16]. Художні прийоми, використані Беро, зокрема, при малюванні так званих кафешантанів (café chantant), згодом стали класичними.
Музей д'Орсе, Париж
1890 року Беро вперше звернувся до релігійної тематики[1]. Картини цього ряду нагадують нідерландський живопис XVII століття. У Паризькому салоні 1891 року Беро виставив свою «Магдалену в будинку фарисеїв». Класичні біблійні сцени, персонажі яких одягнені в сучасний одяг[17], викликали в той час скандальну критику. Серед осіб, що оточили Спасителя, сучасники впізнавали Ернеста Ренана — автора не менш скандальної в ті роки монографії «Життя Ісуса», а для Магдалени позувала куртизанка Ліана де Пужі[17].
1885 року Беро взяв участь у створенні Товариства пастелістів (фр. Société Pastellistes, згодом його президентом був обраний Анрі Жерве). Товариство пастелістів виставило твори своїх художників в окремому павільйоні Всесвітньої виставки 1889 року, і тут роботи Беро були відзначені золотою медаллю[12]. З 1890 по 1929 роки Беро виставлявся в салоні Національного товариства витончених мистецтв (фр. Salon de la Société Nationale), який він заснував разом з Огюстом Роденом, Ж.-Л.-Е. Месоньє та П. С. Пюві де Шаванном. Посмертну виставку його робіт провів 1936 року паризький музей Карнавале[7].
Беро як салонний живописець
Беро належав до числа так званих салонних живописців. В основі салонного живопису лежала академічна манера: «досконалість малюнка, витонченість ліній, тонке опрацювання кольору, ретельна деталізація, „піднесений“ і зрозумілий сюжет, а головне — раціоналістично вивірена система правил, відповідно до якої здійснюється підхід до зображення того чи іншого об'єкту»[18].
Характеризуючи напрям, якому належить творчість Беро, В. Калмикова та В. Тьомкін пишуть в «Енциклопедії сучасного живопису»:
„Майстри не стільки висловлювали себе, скільки створювали образ краси, який задовольняв смаки їхніх сучасників; на жаль, часом «хороший смак» розумівся як щось дане раз назавжди і таке, що не розвивається, незмінне. Через це багато картин виглядають штучними, застиглими, надуманими, часом солодкуватими — і технічна майстерність їх не рятує“[18].
Назва «салонне мистецтво» виникла тому, що члени журі офіційних мальовничих виставок Парижа, від яких залежав відбір творів, що виставляються на огляд широкої публіки, підтримували академістів і «неокласиків», які виставлялися в «Квадратному салоні». Згодом вона поширилось далеко за межі цього кола живописців. Серед художників цього напрямку — Аморі-Дюваль, Глейр, Шопен, Кутюр, Кабанель, Бугро, Делоне, Доре, Лефевр, Каролюс-Дюрана, Перро, Ленуар, Сіньяк, Годвард, Блаас, Больдіні, Жерве, Тіссо[18].
Remove ads
Критика
Узагальнити
Перспектива
У Франції Беро користувався популярністю[19], зокрема, Гі де Мопассан називав його «найчарівнішим вигадником» (фр. le plus charmant des fantaisistes)[20]. Однак, його творчість зовсім ігнорувалась мистецтвознавцями того періоду[21]. Російські художники сприймали роботи Беро з іронією, якщо не сарказмом, бачачи в них втілення нещирості і очевидну комерційну спрямованість. Так чи інакше, ні Пушкінський музей, ні Ермітаж, — дві найбільші в Росії колекції французького живопису рубежу XIX—XX століть, — не мають робіт Беро. Також немає і присвячених йому статей в енциклопедії Брокгауза і Ефрона та у Великій радянській енциклопедії.
Ще до відвідин музею, Ілля Юхимович Рєпін, який жив у Парижі, говорив: «головними експонатами виставки Марсового поля вважаються дві речі: Дорога хреста — Голгофа, куди несе свій хрест Христос, супроводжуваний сучасними нам людьми, Ж. Беро, інша — „Все померло“[22]»(точна назва картини бельгійця Л. Фредеріка: «Тризна похорону», фр. Le Repas de funérailles). Беро — майже ровесник Рєпіна, і російський художник уважно розглядав і техніку, і сюжетну подачу свого французького колеги. У своїх мемуарах «Далеке близьке»[5] він згадує картину, виставлену Беро на тій виставці: Ісус Христос в оточенні людей із XIX століття.
«… Публіка розділена на два табори. З лівого боку буржуа всяких станів висловлюють Христу свою ненависть жестами, криками і підняттям каменів на великого страждальця. Праворуч, навпаки, — уклінні, зі складеними благоговійно, по-католицько руками, чекають його благословення»[5].
Цей сюжетний прийом не викликає захоплення в російського художника: Беро в цій подачі матеріалу не піонер, і Рєпін нагадує, що мода на малювання Христа в суспільстві та обстановці сучасного художника XX століття пішла «з легкої руки німецького художника Уде», та й сам «Ж. Беро вже не перший раз зводить Христа в обстановку нашого часу». Рєпін нарікає:
Готові під вінець наречений з нареченою, поранений солдат, пригнічений бідняк складають зовсім особливу сцену в картині Беро, — треба сказати, картині тенденційній і зовсім не художній[23].
Музей августинців, Тулуза
Резюмуючи, що не бачить у творчості Беро щирості і таланту, Рєпін критикує інші картини цього художника, показуючи як «спритний розрахунок на масу робить свою справу»:
Поруч стоїть його картинка зовсім іншого штибу: перед молодиком у капелюсі та піджаку, який лежить на пагорбі і безтурботно палить цигарку, дефілюють прямо по повітрю, навіть без хмар, сучасні діви різних характерів і положень: аристократка з лорнетом, гризетка з посмішкою, канканерка з закинутою на небо ногою і так далі, до простих розносчиць і служниць. Всі ці дівчата в сучасних костюмах. А якщо це не до смаку іншому глядачеві, то поруч стоїть маленький портретик дідка письменника, який палить, з двома оголеними музами на плечах. Ця картинка написана особливо старанно. Є і ще три портрети, вже без всяких претензій і такої ж маленької величини[23].
У примітках до спогадів Рєпіна Корній Чуковський уточнює: «портретик дідка письменника» (Армана Сильвестра) — це картина Беро «Спокуса св. Антонія», про яку М. М. Антокольський у статті «Правда та брехня в мистецтві» писав[24], що св. Антоній — «просто сучасний портрет відомої паризької особистості, людини середнього віку, товстої, хтивої, яка сидить за письмовим столом, пише та палить, а на плечах у неї помістились дві спокусниці — бульварні феї, excusez-moi — зовсім без костюмів …»
Remove ads
Галерея робіт
В експозиціях музеїв світу
У Франції Жан Беро представлений в паризьких музеях д'Орсе (8 робіт) і Карнавале, у Тулузькому музеї Августинців[25], у музеї образотворчих мистецтв у Ніцці, в Іль-де-Франс[26] та кількох інших. В Англії — одна робота в лондонській Національній галереї. У Бельгії — одна картина в музеї образотворчих мистецтв (нід. Museum voor Schone Kunsten) міста Гента. У США — одна робота в нью-йоркському музеї Метрополітен і одна — в музеї мистецтв Волтерса в Меріленді.
 |
 |
 |
 |
У приватних колекціях
Усі наведені нижче картини Беро, якщо іншого не зазначено, знаходяться в приватних зібраннях.
 |
 |
 |
 |
Виїзд буржуа (1889) |
У кафе |
У бістро |
 |
 |
 |
 |
Політ біплана братів Райт |
Лист (1908) |
П'єретта |
Remove ads
Примітки
Посилання
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads