Жилін Віктор Степанович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жилін.

Віктор Степанович Жилін (9 січня 1923, Таганрог — 14 жовтня 2009, Бородянка^[3]) — український радянський футболіст і тренер. Майстер спорту (1952), заслужений тренер України (1963).

Віктор Степанович Жилін
Віктор Степанович Жилін
Особисті дані
Народження	9 січня 1923(1923-01-09)[1]
	Таганрог, Донецька губернія, СРСР
Смерть	14 жовтня 2009(2009-10-14) (86 років)
	Бородянка
Поховання	Байкове кладовище
Зріст	174 см
Вага	71 кг
Прізвисько	Беркут[2]
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) «Крила Рад» (Таганрог) ? (?) «Динамо» (Ростов-на-Дону) ? (?) 1946 «Динамо» (Воронеж) ? (?) 1947—1950 «Динамо» (Київ) 87 (14) 1951 «Зеніт» (Ленінград) 22 (12) 1952 «Динамо» (Київ) 10 (3) 1953 «Даугава» (Рига) 14 (6) 1954 ОБО (Київ) 11 (3)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада 1959—1962 «Локомотив» (Вінниця) 1962—1963 «Авангард» (Харків) 1963—1964 «Зірка» (Кіровоград) 1964—1965 «Локомотив» (Вінниця) 1966 «Дніпровець» (Дніпродзержинськ) 1967—1970 «Автомобіліст» (Житомир) 1971 «Чорноморець» (Одеса) 1972 «Металург» (Запоріжжя) 1972 «Шахтар» (Олександрія) 1973 «Зірка» (Кіровоград) 1974—1976 «Автомобіліст» (Житомир) 1977 «Спартак» (Івано-Франківськ) 1977—1979 «Локомотив» (Вінниця) 1980 «Кривбас» (Кривий Ріг) 1980—1981 «Машинобудівник» (Бородянка) 1981—1983 «Дніпро» (Черкаси) 1985—1986 «Машинобудівник» (Бородянка) 1990—1991 «Дніпро» (Черкаси) 1992—1993 «Дніпро» (Черкаси) 1993—1994 «Гарт» (Бородянка) 1994—2002 «Система-Борекс» (Бородянка) 1998—2000 Студентська збірна України
Звання, нагороди
Нагороди
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Життєпис

Народився Віктор Жилін 9 січня 1923 року в місті Таганрог. З дитинства грав у місцевих «Крилах Рад». Був учасником німецько-радянської війни. Після перемоги повернувся до своєї улюбленої справи, до футболу.

Правий крайній нападник київського «Динамо» 1940—1950-х років, він став найкращим бомбардиром команди 1949 року. Потім довго лікувався після тяжкої травми, і 1951 року відіграв чудовий сезон у ленінградському «Зеніті». Попри прекрасну гру в «Зеніті», Віктор Степанович відразу ж відгукнувся на запрошення повернутися до «Динамо» і допоміг команді завоювати срібні медалі чемпіонату СРСР 1952 року. Загалом у складі команди київського «Динамо» Жилін провів 97 матчів, забив 17 голів. Після двох сезонів у «Даугаві» та ОБО (Київ), Жилін завершив ігрові виступи та здобув вищу освіту в Інституті фізкультури, закінчив Вищу школу тренерів.

У молодому «тренерському» віці разом з іншими видатними динамівцями Щегоцьким та Ідзковським був у числі засновників вінницького «Локомотива», пізніше двічі привів цю команду до перемоги в чемпіонаті УРСР. Також тренував харківський «Авангард», кіровоградську «Зірку», житомирський «Автомобіліст», одеський «Чорноморець», запорізький «Металург», іванофранківський «Спартак», криворізький «Кривбас», черкаський «Дніпро».

Останні майже 30 років свого життя віддав бородянському футболу, привівши «Машинобудівник» до перемоги у Кубку УРСР, а «Систему-Борекс» — у першу національну лігу. Останнє звершення зробив у 79-річному віці.

Найвідоміші учні В.Жиліна: Віктор Прокопенко, Валерій Поркуян, Семен Альтман, Євген Котельников та Леонід Буряк.

Помер 14 жовтня 2009 року в Бородянці після важкої хвороби. Похований на старій частині Байкового кладовища в Києві разом з молодшим сином та першою дружиною. На надгробку епітафія: «Да разве сердце позабудет того, кто нам хотел добра? Того, кто выводил нас в люди, кто выводил нас в мастера».