Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи

Чемпіонат СРСР з футболу

щорічна першість серед футбольних команд Радянського Союзу З Вікіпедії, вільної енциклопедії

Remove ads

Чемпіона́т СРСР з футбо́лу (рос. Чемпионат СССР по футболу) — щорічна першість серед футбольних команд Радянського Союзу. Перший регулярний чемпіонат провели у 1936 році (до того першість розігрували нерегулярно), останній — у 1991 році. Всього було розіграно 54 першості. Найбільше чемпіонських титулів здобуло «Динамо» (Київ) — 13.

Коротка інформація Засновано, Скасовано ...

У найвищому дивізіоні радянського футболу в різні роки грали команди з усіх союзних республік, окрім Киргизької і Туркменської РСР.

Remove ads

Календар і структура

Узагальнити
Перспектива

Календар

Тоді як у більшості європейських чемпіонатів сезон проводять за системою «осінь-весна», радянська першість відмовилась від цієї ідеї. Кліматичні особливості північних районів Росії не дозволяли проведення футбольних поєдинків найвищого рівня у листопаді-грудні та березні, як практикують у Англії, Італії чи Іспанії.

Зазвичай чемпіонат СРСР починався у квітні та закінчувався у листопаді, тобто відбувався у межах одного календарного року. Чемпіонат проводили щороку, крім 1936 і 1976 років, коли було проведено по дві короткі першості — весняну та осінню. Також першість не проводили у роки німецької окупації Радянського Союзу (1941—1944) — у 1941 році чемпіонат почали, але не закінчили, а перша повоєнна першість відбулася у 1945 році.

Структура

Форма турніру змінювалася щокілька років, а кількість команд у найвищому дивізіоні коливався від 7 (у першому чемпіонаті, весна 1936) до 26-ти (1938). Чемпіонат розігрували переважно у 2 кола — кожна команда зустрічалася з іншою двічі: вдома і на виїзді. У 1938 році через велику кількість команд змагання провели у одне коло, а в 60-х роках провели експерименти з розділенням колективів на 2 підгрупи, найкращі команди яких потім виборювали звання чемпіона у фінальному турнірі.

1970 рік став часом остаточного формування структури вищої ліги (таку назву отримав клас «А»): у ній було 16 (або 18) команд — вони розігрували між собою круговий турнір у 2 кола (кожен з кожним зіграв домашній і виїзний матч). Дві найгірші команди опускалися у першу лігу. Натомість найкращі клуби першої ліги наступного сезону посідали місце тих команд, які вибули.

Remove ads

Історія

Узагальнити
Перспектива

Нерегулярні першості 1922—1935 років

У перші роки після створення Радянського Союзу першість розігрували між собою збірні міст або союзних республік. До 1935 року проведено 7 таких турнірів. Календар і форма проведення змагань змінювалася кожного турніру.

В I чемпіонаті країни брали участь збірні команди 3 міст і 1 округу. Через відсутність футболістів Петрограду турнір виграла команда Москви. Наступні 3 чемпіонати провели у рамках найбільших спортивних змагань тих років: Всесоюзних свят фізкультури 1923 і 1924 та Всесоюзної спартакіади 1928. У 1923 році першими стали москвичі, в 1924 — Україна, котру представляли харків'яни. У змаганнях Всесоюзної спартакіади разом з радянськими командами брали участь 4 колективи закордонних робочих спортивних організацій (усього 21 команда). Це викликало підвищений інтерес до турніру з боку уболівальників. Окремі ігри відвідувало понад 40 000 глядачів — рекордна на ті часи цифра. Перемогла команда Москви.

У першості 1931 року переможцями стала збірна РРФСР, а у 1932 — збірна Москви. Останній чемпіонат для збірних команд міст відбувся у 1935 році. У ньому взяли участь команди 6 міст (Москва, Ленінград, Харків, Київ, Баку і Тифліс). Перемогу здобула команда Москви.

Крім всерадянських першостей популярними у 1920-х, 30-х рр. були чемпіонати окремих союзних республік та традиційні матчі між збірними міст. Тоді ж виникли і найстаріші футбольні клуби СРСР: московські «Динамо», ДПМВ (згодом ЦСКА), КОР (пізніший «Локомотив») (1923), «Пролетарська кузня» (згодом «Торпедо») (1924) і «Спартак» (1935); ленінградське і тбіліське «Динамо» (1925); київське «Динамо» (1927) і донецький «Стахановець» (потім «Шахтар») (1935).

Thumb
«Стахановець», потім «Шахтар» (Донецьк). Фото 1937 року, коли клуб посів 3 місце у класі «Б» та вийшов до елітного дивізіону

Довоєнні чемпіонати 1936—1940

Чемпіонати з 1936 року вирішили проводити щорічно між командами спортивних клубів і відомств.

Перша гра чемпіонату СРСР відбулась 22 травня 1936 року в Ленінграді між «Динамо» (Ленінград) і «Локомотивом» (Москва). Рахунок відкрив на 5 хв. нападник гостей Віктор Лавров, але у підсумку «Локомотив» програв 3:1.

У довоєнний період лідерами радянського футболу були московські «Динамо» і «Спартак». На двох команди й виграли всі чемпіонати до початку радянсько-німецької війни. Динамівці тріумфували у чемпіонатах 1936 (весна), 1937 та 1940, а спартаківці — 1936 (осінь), 1938 і 1939. «Спартак» одним з перших на теренах Союзу випробував тактичну систему «дубль-ве». Таке новаторське рішення дозволило «червоно-білим» два роки поспіль робити «дубль» — у 1938 і 1939 роках команда вигравала і чемпіонат і Кубок СРСР. Це досягнення так ніколи й не було повторено чи побито.

Повоєнні роки (1945—1951)

Перші роки по війні набрав силу армійський клуб ЦСКА (Москва) — той сильний колектив кінця 1940-х рр. прославився під прізвиськом «команда лейтенантів». ЦСКА перемагало у чемпіонаті СРСР три роки поспіль (1946—1948). Повторити це досягнення за всю історію радянських чемпіонатів зуміла лише одна команда — київське «Динамо» у 60-х роках. У лінії нападу армійців виділялись результативні нападники Григорій Федотов і Всеволод Бобров.

1952—1960

Радянська асоціація футболу нарешті вступила у ФІФА і збірна СРСР дебютувала на Олімпійських іграх (1952) та чемпіонатах світу (1958). Флагманами футболу стали московські «Спартак» і «Динамо». Обидві команди мали у своїх рядах майстрів найвищого класу, спартаківці: Ігоря Нетто і Микиту Симоняна, а динамівці — Лева Яшина — одного з найкращих воротарів у історії футболу.

1961—1970 — кінець московської гегемонії

У 1961 році чемпіоном вперше стає немосковський колектив — «Динамо» (Київ). У 1966-68 роках динамівці тричі поспіль вигравали першість СРСР, у чому велика заслуга наставника киян — Віктора Маслова, який впровадив у команді новітню тактичну систему 4-4-2. Київський колектив мав у своїх рядах таких виконавців, як Андрій Біба, Анатолій Бишовець, Василь Турянчик, Йожеф Сабо та Євген Рудаков.

1970-ті

Протягом 1970-х років «Динамо» (Київ) тільки у двох чемпіонатах залишався без медалей. Почав кар'єру бомбардир Олег Блохін — майбутній найкращий голеадор чемпіонатів СРСР (211 голів) і гравець, який проведе рекордну кількість ігор у «вишці» — 432. Наставником киян призначено Валерія Лобановського.

Після 1977 року, коли майже половина ігор (44,6 %) завершилось унічию, Федерація футболу СРСР пішла на радикальний крок — ввела т. зв. «ліміт нічиїх». Тобто команди не мали права звести унічию більше ігор, ніж було передбачено обмеженням (спочатку 8 ігор, потім — 10). Врешті-решт цей штучний ліміт відмінили у 1988 році.

1980-ті і 1990-ті

Найпринциповішим протистоянням першості стали ігри «Спартак» (Москва)—«Динамо» (Київ). Ці два клуби мали найбільше представників у збірній СРСР, яку тренував Валерій Лобановський. До еліти радянського футболу увійшло українське «Дніпро» (Дніпропетровськ) — чемпіон країни у 1983 і 1988 роках.

Першим радянським легіонером у закордонних чемпіонатах став восени 1980 року Анатолій Зінченко.[1] Масовий від'їзд футболістів за кордони СРСР почався у 1988—1989 роках — після початку «перебудови», яка зачепила і спорт.

У 1991 році у зв'язку з розпадом СРСР завершився останній, 54-й чемпіонат Радянського Союзу з футболу. Його виграв ЦСКА (Москва).

Remove ads

Велика турнірна таблиця

Узагальнити
Перспектива

Показано статистику команд, які грали у вищій лізі чемпіонату СРСР. Всі 54 турніри провели лише два клуби: «Динамо» (Москва) і «Динамо» (Київ). За перемогу нараховано 2 очки, за нічию — одне.

Більше інформації Медалі, № ...
Remove ads

Особисті досягнення

Узагальнити
Перспектива

Тренери-чемпіони

Таблиця всіх головних тренерів, які ставали чемпіонами СРСР з футболу та клуби, з якими вони здобували медалі різного ґатунку.

Більше інформації Місце, Тренер ...

Зауваження: У осіній першості 1936 «Спартаком» (Москва) керувала тренерська рада. У таблиці цей чемпіонський титул записано на Михайла Козлова. У 1990 році Валерій Лобановський керував «Динамо» (Київ) протягом першої половини першості, потім старшим тренером став Анатолій Пузач. Чемпіонський титул враховано обидвом спеціалістам.

Футболісти-чемпіони

Таблиця найтитулованіших гравців (понад 5 золотих медалей), які ставали чемпіонами СРСР з футболу.

Більше інформації Місце, Футболіст ...
Remove ads

300 матчів

Узагальнити
Перспектива

Список гравців, які провели 300 і більше матчів у вищій лізі[2].

МГравецьІгри
1.Олег Блохін— 432
2.Віктор Шустиков— 427
3.Галімзян Хусаїнов— 410
4.Микола Осянін— 402
5.Лев Бурчалкін— 400
6.Михайло Соколовський — 400
7.Сергій Бондаренко— 392
8.Володимир Федотов— 382
9.Леонід Буряк— 377
10.Слава Метревелі— 375
11.Олександр Бубнов— 375
12.Володимир Сахаров— 372
13.Володимир Плоскіна— 371
14.Едуард Маркаров— 370
15.Анатолій Давидов— 370
16.Ігор Нетто— 367
17.Федір Черенков— 366
18.Ашот Хачатрян— 366
19.Віктор Кузнецов— 355
20.Анатолій Дем'яненко— 353
21.Геннадій Логофет— 349
22.Михайло Лохов— 346
23.Володимир Полікарпов— 342
24.Автанділ Гогоберідзе— 341
25.Берадор Абдураїмов— 340
26.Олександр Полукаров— 339
27.Норайр Месропян— 336
28.Володимир Голубєв— 336
29.Рінат Дасаєв— 335
30.Сергій Сальников— 333
31.Павло Садирін— 333
32.Віктор Ворошилов— 330
33.Олександр Ткаченко— 328
МГравецьІгри
34.Олександр Новіков— 327
35.Лев Яшин— 326
36.Сергій Пригода— 325
37.Манучар Мачаїдзе— 324
38.Олександр Чивадзе— 324
39.Дмитро Багрич— 322
40.В'ячеслав Семиглазов— 320
41.Валерій Маслов— 319
42.Юрій Гаврилов— 318
43.Йожеф Сабо— 317
44.Василь Іщак— 316
45.Володимир Маслаченко — 315
46.Гіві Нодія— 314
47.Бабкен Мелікян— 313
48.Анатолій Куксов— 312
49.Олексій Єськов— 312
50.Олексій Петрушин— 312
51.Сергій Крамаренко— 312
52.Володимир Веремєєв— 319
53.Василь Турянчик— 308
54.Михайло Гершкович— 308
55.Олександр Журавльов— 304
56.Володимир Юрін— 304
57.Володимир Гуцаєв— 303
58.Анатолій Коньков— 303
59.Анатолій Крутиков— 303
60.Володимир Мунтян— 302
61.Реваз Дзодзуашвілі— 301
62.Шота Яманідзе— 300
63.Олександр Мінаєв— 300
64.Андрій Якубик— 300
65.Отарі Габелія— 300
Remove ads

Сто бомбардирів

Узагальнити
Перспектива
Докладніше: Найкращі бомбардири чемпіонату СРСР з футболу

Список ста найрезультативніших гравців елітного дивізіону радянського футболу[2].

МГравецьГоли
1.Олег Блохін— 211
2.Олександр Пономарьов — 152
3.Микита Симонян— 144
4.Сергій Соловйов— 143
5.Григорій Федотов— 132
6.Едуард Маркаров— 129
7.Автанділ Гогоберідзе— 128
8.Валентин Іванов— 125
9.Олег Протасов— 125
10.Рамаз Шенгелія— 120
11.Олег Копаєв— 119
12.Сергій Родіонов— 119
13.Заур Калоєв— 117
14.Галімзян Хусаїнов— 115
15.Борис Пайчадзе— 106
16.Костянтин Бєсков— 106
17.Віктор Ворошилов— 106
18.Андрій Якубик— 105
19.Геннадій Красницький— 102
20.Борис Казаков— 101
21.Сергій Сальников— 101
22.Едуард Малофєєв— 100
23.Едуард Стрєльцов— 100
24.Всеволод Бобров— 97
25.Берадор Абдураїмов— 96
26.Гіві Нодія— 93
27.Хорен Оганесян— 93
28.Георгій Кондратьєв— 93
29.Володимир Федотов— 92
30.Микола Дементьєв— 91
31.Геннадій Гусаров— 91
32.Юрій Гаврилов— 91
33.Олексій Гринін— 89
34.Валерій Газзаєв— 89
35.Федір Черенков— 89
36.Михайло Мустигін— 88
37.Віктор Каневський— 88
38.Михайло Соколовський— 87
39.Володимир Дьомін— 86
40.Василь Карцев— 86
41.Анатолій Ільїн— 84
42.Слава Метревелі— 84
43.Віталій Старухін— 84
44.Валентин Ніколаєв— 83
45.Сергій Андрєєв— 82
46.Віктор Соколов— 81
47.Анатолій Банішевський— 81
48.Юрій Чесноков— 80
49.Сергій Коршунов— 78
50.Лев Бурчалкін— 78
МГравецьГоли
51.Володимир Казачонок— 78
52.Давид Кіпіані— 78
53.Володимир Полікарпов— 76
54.Іван Конов— 73
55.Василь Лотков— 72
56.Юрій Фалін— 72
57.Володимир Козлов— 72
58.Володимир Клементьєв — 72
59.Валерій Лобановський— 71
60.Микола Осянін— 71
61.Борис Копєйкін— 71
62.Геннадій Матвєєв— 70
63.Віктор Серебряніков— 70
64.Олег Базилевич— 69
65.Андрій Біба— 69
66.Валерій Петраков— 69
67.Євстахій Пехлеваніді— 69
68.Юрій Желудков— 69
69.Василь Трофімов— 68
70.Ігор Численко— 68
71.Гайоз Джеджелава— 67
72.Валентин Бубукін— 67
73.Володимир Баркая— 67
74.Микола Казарян— 67
75.Павло Віньковатов— 66
76.Шота Яманідзе— 66
77.Ігор Пономарьов— 66
78.Віктор Грачов— 66
79.Ігор Бєланов— 65
80.Борис Чучелов— 64
81.Андрій Зазроєв— 64
82.Андрій Рєдкоус— 64
83.Михайло Коман— 63
84.Олексій Парамонов— 63
85.Володимир Ільїн— 63
86.Машалла Ахмедов— 63
87.Леонід Буряк— 63
88.Володимир Савдунін— 62
89.Олександр Гулевський— 62
90.Віталій Хмельницький— 62
91.Віктор Колотов— 62
92.Сергій Квочкін— 61
93.Олександр Тарханов— 61
94.Аркадій Андріасян— 61
95.Георгій Жарков— 60
96.Юрій Тарасов— 60
97.Казбек Туаєв— 59
98.Вадим Євтушенко— 59
99.Петро Петров— 58
100.Михайло Гершкович— 58
Remove ads

Сто українських бомбардирів

Узагальнити
Перспектива

Список найвлучніших футболістів українських команд в іграх елітної ліги радянського футболу[3].

МГравецьГоли
1.Олег Блохін— 211
2.Олег Протасов— 125
3.Віктор Каневський— 88
4.Михайло Соколовський — 87
5.Віталій Старухін— 84
6.Валерій Лобановський— 71
7.Віктор Серебряніков— 70
8.Олег Базилевич— 69
9.Андрій Біба— 69
10.Павло Віньковатов— 66
11.Ігор Бєланов— 65
12.Віктор Грачов— 65
13.Михайло Коман— 63
14.Леонід Буряк— 63
15.Віталій Хмельницький— 62
16.Віктор Колотов— 62
17.Юрій Тарасов— 61
18.Вадим Євтушенко— 59
19.Володимир Мунтян— 57
20.Геннадій Литовченко— 56
21.Володимир Онищенко— 55
22.Ігор Петров— 52
23.Анатолій Бишовець— 49
24.Анатолій Пузач— 49
25.Володимир Лютий— 49
26.Йожеф Сабо— 48
27.Олег Таран— 45
28.Володимир Плоскина— 45
29.Валерій Поркуян— 43
30.Олександр Заваров— 43
31.Юрій Ананченко— 42
32.Володимир Данилюк— 42
33.Анатолій Куксов— 42
34.Микола Федоренко— 41
35.Віктор Кузнецов— 40
36.Олександр Погорєлов— 40
37.Олексій Михайличенко— 39
38.Григорій Балаба— 38
39.Іштван Секеч— 38
40.Павло Комаров— 36
41.Федір Дашков— 36
42.Юрій Єлісєєв— 36
43.Євген Шахов— 36
44.Едвард Козинкевич— 35
45.Анатолій Пилипчук— 35
46.Станіслав Євсєєнко— 35
47.Віктор Фомін— 34
48.Віталій Шевченко— 34
49.Володимир Устимчик— 34
50.В'ячеслав Семенов— 33
51.Володимир Веремєєв— 33
МГравецьГоли
52.Роман Хижак— 32
53.Віктор Хлус— 31
54.Віктор Шиловський— 31
55.Макар Гончаренко— 30
56.Сергій Ященко— 30
57.Петро Лайко— 29
58.Анатолій Родін— 29
59.Іван Федосов— 29
60.Анатолій Дем'яненко— 29
61.Микола Кудрицький— 29
62.Андрій Зазроєв— 28
63.Микола Корольов— 28
64.Георгій Борзенко— 27
65.Василь Москаленко— 27
66.Валентин Сапронов— 27
67.Юрій Горячев— 27
68.Володимир Безсонов— 27
69.Едуард Сон— 27
70.Олександр Щербаков— 27
71.Віталій Савельєв— 26
72.Петро Пономаренко— 26
73.Володимир Фінк— 26
74.Олександр Малишенко— 26
75.Іван Шарій— 25
76.Сергій Чижов— 25
77.Сергій Кравченко— 25
78.Олександр Васін— 24
79.Валерій Яремченко— 24
80.Дезидерій Товт— 24
81.Лев Броварський— 24
82.Василь Рац— 24
83.Юрій Захаров— 23
84.Олексій Христян— 23
85.Юрій Войнов— 22
86.Віктор Романюк— 22
87.Іван Бобошко— 22
88.Станіслав Костюк— 22
89.Георгій Граматикопуло— 22
90.Сергій Морозов— 22
91.Віктор Колесников— 22
92.Геннадій Лихачов— 21
93.Володимир Трошкін— 21
94.Анатолій Коньков— 21
95.Володимир Роговський— 21
96.Олег Саленко— 21
97.Володимир Макаров— 20
98.Георгій Пономарьов— 20
99.Олександр Пономарьов — 20
100.Юрій Резник— 20
101. Юрій Бондаренко— 20
Remove ads

Див. також

Примітки

Джерела

Вебресурси

Loading related searches...

Wikiwand - on

Seamless Wikipedia browsing. On steroids.

Remove ads
Remove ads