Жорін Максим Борисович

Максим Борисович Жорін (нар. 7 червня 1989, Рубіжне) — український військовий та політичний діяч. Заступник командира 3-ої ОШБр, командир полку «Азов» (2016—2017), підполковник ЗСУ^[1]. Начальник Центрального штабу Національного Корпусу.

Максим Жорін Максим Борисович Жорін
Підполковник
Загальна інформація
Народження	7 червня 1989(1989-06-07) (36 років)  Рубіжне, Ворошиловградська область, Українська РСР, СРСР
Alma Mater	Київський університет технології та дизайну
Псевдо	«Мосе»
Партія	Національний корпус
Військова служба
Роки служби	2014—2017, 2022—
Приналежність	Україна
Формування	«Азов»  3 ОШБр
Війни / битви	Російсько-українська війна Війна на сході України Російське вторгнення в Україну (2022) Битва за Київ Битва за Бахмут
Командування
2016—2017 ОЗСП «Азов», командир 2022—2023 3-тя штурмова бригада, заступник командира

Життєпис

Народився у Рубіжному на Луганщині. 2008 року закінчив Рубіжанський політехнічний коледж ім. Порай-Кошиці Луганського національного університету. 2014 року закінчив Київський університет технології та дизайну.

2012 року побився з камерунцем Вільям Ашиллє, отримавши удар ножем. Ашиллє отримав умовне покарання на три роки та мав виплатити 21 тис. грн компенсації Жоріну^[2].

Участь в АТО

Добровольцем долучився до батальйону (згодом — полку) «Азов», де впродовж 2014—2017 років пройшов шлях від рядового бійця до командира полку.

13 червня 2014 року брав участь у визволенні Маріуполя. Батальйон «Азов» під командуванням Андрія Білецького здійснив ключову роль у цій військовій операції. На початку серпня 2014 року брав участь в боях за Мар'їнку, 5 серпня 2014 року місто було звільнено від окупантів.

Учасник Іловайської операції у серпні 2014 року. 10 лютого 2015 року командував батальйонно-тактичною групою полку «Азов» під час Широкинської наступальної операції, в результаті якої було звільнено від окупантів населені пункти: Широкине, Бердянське, Лебединське, Пікузи та Павлопіль.

У серпні 2016 — вересні 2017 був командиром полку «Азов». Разом з Владиславом Соболевським за даними слідства був визнаний організатором обстрілу демонстрації 9 травня 2017 року в селі Безіменне (демонстрація проводилася військовими формуваннями ДНР)^[3].

Політична діяльність

У жовтні 2017 року очолив обласний осередок партії Національний корпус у Харківській області. З лютого 2018 року — голова міжобласного об'єднання осередків партії ^[4]. З січня 2020 року очолив центральний штаб партії.

У 2019 році невдало балотувався до Верховної ради по одномандатному 217 виборчому округу Києва, де програв Мар'яні Безуглій (зайняв третє місце із 5,6 тис. голосів)^[5][6][7].

12 березня 2020 року був одним за активних учасників зриву презентації «Національної платформи єдності і примирення» Сергія Сивохо^[8]. Разом з Владиславом Соболевським, Сергієм Тамаріним, Сашею Волковим та Юрієм Каплею був затриманий поліцією^[9]. Через дві години після затримання його випустили з відділку поліції.

Жорін відповів на заяву Ірини Фаріон щодо спілкування військових ЗСУ російською мовою так: «Никто тебе не давал права открывать рот в сторону бойцов «Азова», Третьей штурмовой или любого другого подразделения украинской армии. Поэтому просто иди ты на**й!»^[10].

Російське вторгнення в Україну (2022)

З першого дня повномасштабної агресії РФ проти України, 24 лютого 2022 р., долучився до формування київського добровольчого загону ТрО «Азов — Київ» який в березні розширився до батальйону ТрО «Азов — Київ», а згодом — Окремого полку спеціального призначення ЗСУ «Азов — Київ»^[11]. В усіх цих підрозділах Максим Жорін був співкомандиром, брав участь у плануванні та здійсненні оборонних заходів на підступах до столиці^[12]. Також відповідав за організацію перекидання гвинтокрилами азовських добровольців у блоковане російськими військами м. Маріуполь^[13]. У квітні 2022 р. разом з усім ОПСП ЗСУ «Азов — Київ» перейшов до лав ССО^[14].

З 2023 року заступник командира 3-ої окремої штурмової бригади.^[15]

Зовнішні відеофайли
	ТРЕТЯ ШТУРМОВА: ЗРАДНИКИ В ШТАБАХ, СОКИРА ДЛЯ РЕДІСА, ЗЕКИ В АРМІЇ на YouTube // Бомбардир — 2023. — 21 листопада.

Нагороди

• Нагрудний знак «За відвагу в службі» — відомча заохочувальна відзнака Міністерства внутрішніх справ України.^{[джерело?]}
• Медаль «За оборону Маріуполя» — за участь у звільненні та обороні Маріуполя.^{[джерело?]}
• Нагородна вогнепальна зброя — за проявлену особисту мужність під час виконання бойових завдань.^{[джерело?]}