Загочів'я

Загочів'я, Загочев'я (пол. Zahoczewie) — село в Польщі, у гміні Балигород Ліського повіту Підкарпатського воєводства. Розташоване на перетині етнічних українських територій Лемківщини^[2] і Бойківщини. Населення — 300 осіб (2011^[1]).

Село
Загочів'я пол. Zahoczewie
Церква арх. Михаїла у 1934 році під час завершення оздоблювальних робіт; розібрана наприкінці 1950-х рр.
Координати 49°23′00″ пн. ш. 22°16′00″ сх. д.
Країна	ПольщаПольща
Воєводство	Підкарпатське воєводство
Повіт	Ліський повіт
Гміна	Балигород
Дата заснування	1435
Населення	300 осіб (2011[1])
Часовий пояс	UTC+1, влітку UTC+2
Телефонний код	(+48) 13
Поштовий індекс	38-604
Автомобільний код	RLS
SIMC	0344538
GeoNames	754120
OSM	↑2906313 ·R (Гміна Балигород)
Загочів'я Загочів'я (Польща) Загочів'я Загочів'я (Підкарпатське воєводство)
Загочів'я у Вікісховищі

Назва

В документах зустрічаються два українські варіанти назви села: Загочів'я і Загочев'я. Другий варіант викорстовують дослідники Володимир Кубійович та Василь Слободян. Назва походить від сусіднього с. Гочів (Гічва), власниками і засновниками якого у кінці XIV - на початку XV ст. були український рід Гочевських.

Розташування

Розташоване в пасмі гір Західних Бескидів, недалеко від кордону зі Словаччиною та Україною.

Історія

Хати у традиційному стилі в Загочів'ї

Село є одним з найстаріших на теренах Бескидів. Село засноване за часів Київської Русі. З 1084 по 1141 перебувало у складі Перемиського князівства. З 1199 по 1349 роки територія села входила до складу Галицько-Волинського князівства. З 1434 по 1772 перебувало у складі Сяноцького повіту Руського воєводства Королівства Польського та Корони Польської в Речі Посполитій.  Воно вже існувало до появи першої писемної згадки, як власність братів Русин — Яцька (*1376-†1407), Юрія (†до 1407) і Іванка (*1376-†1388) (згодом вони — Гочевські). Вони отримали свої маєтки, у тому числі Загочів'я, від попередників Владислава ІІ Ягайла.

Також згадується в документі 1435 р., як власність Петра з Бойська.

До 1532 року село у власності Пйотра Гербурта, підкоморія львівського. Біля 1539 р. — переходить його сину Миколі Гербурту Одновському.

1772 року під час першого поділу Речі Посполитої територія села ввійшла до складу Королівства Галичини та Волині Австрійської монархії^[3].

1918–1919 роки територія села у складі Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

фрагмент мапи 1779 року — Загочів'я

У 1919—1939 рр. — у складі Польщі. Село належало до Ліського повіту Львівського воєводства, у 1934—1939 рр. у складі гміні Гочев. На 01.01.1939 у селі було 810 жителів, з них 685 українців-грекокатоликів, 30 українців-римокатоликів, 85 поляків (колоністи 1880-х років) і 40 євреїв^[4].

Етнічних мешканців, українців, у 1945-46 рр., було насильно переселено в СРСР а в 1947 р. в новоздобуті північні р-ни Польщі^[5].

У 1975-1998 роках село належало до Кросненського воєводства.

Церква Св. Архангела Михаїла

Вже в 1463 році в селі діяла парафіяльна церква. В 1660 році була замінена на нову. Наступна дерев'яна побудована в 1781 р. згоріла під час І-ї Світової Війни. У 1930 р. архітектор Євген Нагірний виконав проект мурованого храму в стилі українського модерну. В 1931 р. розпочалось будівництво храму. У 1932 р. парох о. Стефан Мазяр покинув парохію не завершивши будівництва. В тому ж році Євген Нагірний вніс коректуру до проекту, усунувши портик з балконом на фасаді та спростив форму завершення нави. Будівництво храму завершили у 1934 р. стараннями завідателя парохії о. Григорія Сивака. Діяла церква до 1946 р. як греко-католицький храм. На початку 50-х рр. ХХ ст. будівля церкви була віддана під магазин, в 1953-54 рр. слугувала місцем збору різноманітних речей з інших сільських церков. В кінці 50-х розібрана. Під час розбору, один з робітників впав з муру і розбився. Що сталось з вівтарями, образами чи хоругвами, які тут зберігалися, — невідомо. Цвинтар церковний майже не зберігся, залишились тільки декілька поховань^[6].

У 2015 р. Василь Слободян, Христина Лев та Наталка Філевич, опублікували архівні фото мурованої церкви та креслення авторства Євгена Нагірного у книзі “100 церков Нагірних. Частина друга. Церкви Євгена Нагірного” що була видана у Львові^[7].

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року^[1][8]:

	Загалом	Допрацездатний вік	Працездатний вік	Постпрацездатний вік
Чоловіки	150	22	106	22
Жінки	150	26	90	34
Разом	300	48	196	56

На 1785 р. селу належало 8.86 км² земель і проживало 244 греко-католики, 60 римо-католиків і 8 юдеїв.

1840 — 325 греко-катол.,

1859 — 409 греко-катол.,

1879 — 440 греко-катол.,

1899 — 469 греко-катол.,

1926 — 635 греко-катол.,

1936 — 726 греко-катол., 101 римо-катол. і 51 юдей.

1939 — 840 осіб з них 685 українців, 85 поляків, 30 латинників і 40 жидів.

Греко-католицька громада належала до парафії Загочів'я (з філією в с. Новосілки) Балигородського деканату Перемиської єпархії^[9].

Сучасність

В архіві Перемишля збереглись церковні метричні книги 1784—1838 рр. з с. Загочів'я, вони оцифровані і є у вільному доступі^[10]. Також є метрики 1892—1903 рр^[11]., кадастрова книга 1921—1937 рр., та адресна книга 1892—1942 рр. в архіві м. Сянок^[12].

В 2015 році в селі працювало Товариство Магурич яке відреставрувало збережені надгробки на цвинтарі^{[13][14][15][16]}.

Сьогодні в селі проживає близько 300 осіб. Побудований новий костел. Діє іконописна майстерня^[17]. Працює музей, магазини і ресторани, приміщення агротуризму^[18][19][20].

Про село є англомовна інформація на сайті On the Edge of Boykivschyna^[21].

Персоналії пов'язані із Загочів'ям

У селі похований український військовий і громадський діяч, сотник Армії УНР — Віктор Осинський^[22].

В Загочів'ї у 1928 році народилась Анна Сидор^[23].

У селі у 1930 р. народився Іван Мазяр — український інженер.

В селі 1903 р. народився вояк УПА Жидик Іван, вбитий польськими злочинцями в 1947 р. в таборі Явожно

З цього села в 1946 році у Станіславську область в м. Калуш примусово виселена родина Михайла Зятика.

У 1947 в рамках операції “Вісла” з села була виселена родина о. д-ра Богдана Праха - ректора Українського Католицького Університету.

Парохи с. Загочів'я

-1882 — о. Андрей Гмитрик — парох;

1891-1926 — о. Володимир Чайковський (Чайківський) — парох;

1927-1928 — о. Теодор Німилович — завідатель;

1929-1932 — о. Степан Мазяр — завідатель, почав будівництво мурованого храм св. Архангела Михаїла, але не завершив, покинувши парохію у 1932 р.;

1936-1944 — о. Володимир Грегорович — парох і завідатель;

1943 — о. Григорій Сивак — завідатель, завершив будівництво ц. св. Арх. Михаїла;

1944-1946 — о. Степан Шеремета — завідатель;