Задорожний Василь Юрійович

Василь Юрійович Задорожний (13 січня 1989, м. Львів — 30 серпня 2023, с. Кліщіївка) — український військовослужбовець, старший солдат 80-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Коротка інформація Василь Задорожний Задорожний Василь Юрійович, Загальна інформація ...

Народився 13 січня 1989 року у м. Львів. Проживав у селі Зіболки Львівської області. Навчався у Зіболківському закладі загальної середньої освіти I—III ступенів. Здобув вищу освіту у Львові, де й залишився працювати у будівельній сфері. Згодом перебрався до столиці^[1].

Брав активну участь у подіях під час Революції Гідності, потім добровольцем став на захист Батьківщини від загарбників. Виконував бойові завдання у зоні проведення антитерористичної операції спершу у лавах добровольчого батальйону «Айдар», далі — у складі полку «Азов». Протягом довгого періоду боронив місто Маріуполь Донецької області. У 2020 році повернувся до цивільного життя, продовжив працювати у сфері будівництва та підтримував родини загиблих побратимів^[1].

З першого дня повномасштабного вторгнення російської федерації добровільно повернувся на фронт, боронив державу у лавах 80-ї окремої десантно-штурмової бригади ДШВ ЗСУ. Брав участь у найважчих боях, зокрема, під час визволення Харківщини від окупантів^[1].

Василь був тим, на кого завжди можна було покластися. Без зайвих слів, без показної героїчності — він просто був поруч. І допомагав. Рідному братові — як батько. Друзям — як старший, який ніколи не залишить у біді. Рідним — як спокій і впевненість.

Його дитинство було не з найлегших. Без батька, із відповідальністю, яка прийшла надто рано. Але він не тікав від неї — навпаки. Навчився бути опорою ще тоді, коли інші тільки вчаться мріяти. У школі Василь вирізнявся не лише знаннями, а й характером. Зосереджений, справедливий, небагатослівний, але завжди на місці. Якщо потрібно було підтримати — підтримував. Якщо захистити — ставав поруч. У ньому була тиха сила, яка давала спокій іншим. Його руки знали роботу. Він обрав шлях майстра — бо вмів і любив робити краще з усього, що мав. Дім, у якому жила родина, став затишним саме завдяки йому. Але ще більше він зробив для інших — безкорисливо, щиро, з повагою до кожного. Його віра була глибокою. Василь поважав старших, свята, працював чесно і мріяв по-справжньому — про сім’ю, свій дім і вільну Україну, в якій можна жити, а не виживати. У 2014 році Василь брав участь у Революції Гідності — щоб не дозволити московським псам продати державу. Він був там, де вирішувалась доля країни, і зробив свій вибір — стати на бік правди та волі. За активну участь був відзначений почесними грамотами ще під час Майдану. У 2015 році Василь пішов боронити державу на Сході. Служив у батальйоні «Айдар», а згодом у складі полку «Азов». Згодом, у 2020 році, після кількох років служби, він повернувся зі Сходу — спробувати знову жити цивільним життям, працювати, бути поруч із родиною. За службу в зоні АТО був нагороджений відзнакою Президента України "За участь в антитерористичній операції". Та коли почалося повномасштабне вторгнення у 2022 році, Василь без вагань знову став до оборони — цього разу у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Брав участь у боях на Вознесенщині, під Ізюмом, у Харківській області, Бахмуті. Пройшов такмедичне навчання в Німеччині. У найскладніших умовах залишався спокійним і зібраним — урятував життя понад десяти побратимів. За особисту мужність та стійкість був нагороджений Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "Сталевий хрест". Під час бойового завдання на Донеччині Василь отримав поранення. Мав пройти відновлення, але не хотів затримуватись у тилу — надто боляче переживав загибель свого побратима, друга, якого не встиг урятувати. Він не міг пробачити собі це і говорив, що мусить повернутися. На черговій розвідці Василь сам наполіг, щоб іти разом із групою. Переконав командира, що знає ту територію краще за всіх — вже не раз обороняв її, знає, як діяти, і зможе вивести хлопців у разі загрози. 30 серпня 2023 року, під час оборони українських позицій біля села Кліщіївка, Василь загинув від прямого попадання уламка. Посмертно нагороджений Орденом "За мужність" III ступеня. Він міг залишитися. Але вибрав бути там, де був потрібен. Не для відзнак. А для своїх. Не за славу. А з совістю.^[1]

Задорожний Василь Юрійович

Біографія

Загибель

Нагороди

Примітки

Посилання

Wikiwand - on