Заклинський Корнило Гнатович

Корнило Гнатович Закли́нський (криптонім: З. К.; 18 червня 1857, с. Маріямпіль, нині Івано-Франківського району Івано-Франківської області — 13 лютого 1884, Львів) — український історик, етнограф, письменник. Брат Романа та Леоніда Заклинських.

Заклинський Корнило Гнатович
Народився	18 червня 1857(1857-06-18) с. Маріямпіль, нині Галицький район, Івано-Франківська область)
Помер	13 лютого 1884(1884-02-13) (26 років) Львів
Поховання	Личаківський цвинтар
Країна	Австрійська імперія  Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	історик, етнограф, письменник
Alma mater	Львівський університет
Заклад	Львівська академічна гімназія
Рід	Заклинські
Медіафайли у Вікісховищі

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Заклинський.

Щодо інших людей з таким самим іменем та прізвищем див. Заклинський Корнило.

Життєпис

Під час навчання в Станиславівській гімназії (1868—1877) був душею таємного гуртка «Громада». Закінчив філософський факультет Львівського університету. Працював у Львівській академічній гімназії (1881—1883)^[1].

Записував народні говірки в околицях м. Станиславів (нині Івано-Франківськ), фольклорні й етнографічні матеріали, опубліковані в «Етнографічному збірникові» (1914, т. 36) і у збірці «Колядки та щедрівки» (Київ, 1965); на їх основі створив низку оповідань, схвально оцінених професором Омеляном Огоновським («Домарчук», 1878; «Дві вдови», «Федиха», обидва 1880) та інші.

Корнило Заклинський у своїх прозових творах (оповідання «Домарчук» (1878), «Федиха» (1880), «Дві вдови» (1880)) піднімав переважно проблеми виховання.

Також займався вивченням етнографії, фольклору, історії, історико-літературознавства.

Основні праці

Заклинський прожив усього 27 років та залишив багато праць, які ще й досі не відомі читачам.

• «Йосиф Годермадський, іменований єпископ Мункацький, і плани Петра Великого щодо Північної Угорщини»,
• «Літопис Хмельницька»,
• «Зносини цісаря Рудольфа II з козаками і їх участь у війні російсько-турецькій 1592—1594 рр.».

Ці праці надрукували в журналі «Зоря». Багато праць залишилося неопублікованими:

• «Якого роду і народності був Михайло Хмельницький, отець гетьмана, і історія Богдана Хмельницького від єго молодих літ аж до спору з Чаплинським»,
• «Про німих і живих свідків руської бувальщини»,
• «Письмо до академіків»,
• «Семен Ковцуняк, війт з Ковалівки»,
• «Про Т. Шевченка»,
• «Михайло Максимович і його заслуги для української літератури»,
• «Павло Полуботок», «Історія нападу татарів на наддністрянське Підгір'я 1594 р.»,
• "Критичний розгляд українського альманаха «Лука»,
• «Про весільні пісні руського народу»,
• «Оцінка повістей Квітки-Основ'яненка».

Записував галицький фольклор, який був опублікований в «Етнографічному збірнику» (т. 36, 1914) й збірнику «Колядки та щедрівки» (1965).

Помер 13 лютого 1884 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі, поле № 54^[2].