Залізняк Андрій Анатолійович

Андрій Анатолійович Залізняк (рос. Андрей Анатольевич Зализняк; 29 квітня 1935, Москва, СРСР — 24 грудня 2017, Москва^[4][5]) — радянський і російський лінгвіст.

Андрій Анатолійович Залізняк
рос. Андрей Анатольевич Зализняк
Народився	29 квітня 1935(1935-04-29)[1]  Москва, СРСР
Помер	24 грудня 2017(2017-12-24)[2][1] (82 роки)  Москва, Росія
Поховання	Троєкуровське кладовище
Країна	СРСР,  Росія
Діяльність	мовознавець, діалектолог, викладач університету
Alma mater	Московський державний університет, Паризький університет
Галузь	лінгвістика
Заклад	Інститут слов'янознавства РАНd Філологічний факультет МДУd МДУ[3]
Вчене звання	академік Російської академії наук і член-кореспондент РАНd
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Науковий керівник	Андре Мартіне і Іванов В'ячеслав Всеволодович
Вчителі	Андре Мартіне
Відомі учні	Anna Feliksovna Litvinad Гіппіус Олексій Олексійовичd Дибо Анна Володимирівнаd Поліванова Анна Костянтинівнаd
Аспіранти, докторанти	Дибо Анна Володимирівнаd Anna Feliksovna Litvinad Поліванова Анна Костянтинівнаd Гіппіус Олексій Олексійовичd
Членство	Російська академія наук Геттінгенська академія наук Spelling Commission of the Russian Academy of Sciencesd
У шлюбі з	Elena Viktorovna Paduchevad
Діти	Anna Zaliznyakd
Нагороди
Висловлювання у Вікіцитатах  Залізняк Андрій Анатолійович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Залізняк.

Життєпис

Андрій Залізняк народився в Москві в 1935 році. Закінчив філологічний факультет МДУ (романо-германське відділення) (1958).

У 1957—1958 роках навчався в Паризькому університеті у відомого структураліста Андре Мартіне.

Працював в Інституті слов'янознавства АН СРСР з 1960 року, де в 1965 році здобув ступінь доктора філологічних наук.

З 1987 року — член-кореспондент АН СРСР, а в 1997 році обраний академіком РАН.

Популяризація науки

А. А. Залізняк відомий своїми популярними лекціями з досліджень давньоруських берестяних грамот^[6], а також лекціями загального плану «Про історичну лінгвістику»^[7], а також низкою лекцій з «аматорської лінгвістики»^[8][9][10], де він піддав критиці ідеї маргінальної лінгвістики (зокрема, робіт А. Т. Фоменка з «Нової хронології») як дилетантські і побудовані на примітивних асоціаціях.