Занклійський потоп

Занклійський потоп — гіпотетичний потоп, повідь, який закінчив Мессінський етап засоленості і заповнив Середземноморський басейн океанічною водою 5,33 млн років тому^[1] на початку занклійського віку на межі міоцену і пліоцену.

Художня інтерпретація затоплення Середземного моря через Гібралтарську (А) і Сицилійську протоки (F).

Термін було запропоновано Марією Б'янкою Читою 1972 році під час буріння Deep Sea Drilling Project, який досліджував зокрема, перехід між мессінським і занклійським ярусами в Середземному морі^[2].

Відповідно до цієї моделі, коли вода з Атлантичного океану припинила поповнювати басейн Середземного моря, він почав висихати через випаровування. Коли канал з Атлантичним океаном, через сучасну Гібралтарську протоку знову було відкрито, Середземне море було заповнено водою протягом періоду, який за різними оцінками тривав від декількох місяців до двох років^[3]. На ранніх стадіях затоплення скидання води сягало близько 10⁸ м³/с (на три порядки більше, ніж наразі скидає Амазонка). Пікова швидкість підвищення рівня моря склала понад 10 м на добу^[4].

Див. також

• Теорія Чорноморського потопу
• Манич-Гудило
• Мегаповінь
• Паратетіс