Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Пліоцен
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Пліоцен — остання епоха неогенового періоду (третинного періоду) в історії Землі. Тривав від 5,333 до 2,58 млн років тому[2]; поділяється на два віки — занклійський та п'яченський[3]. Це друга і наймолодша епоха неогенного періоду кайнозойської ери. Пліоцен відбувається за епохою міоцену, а за ним — плейстоцен. До перегляду у 2009 році геологічної шкали часу, коли чотири найновіші великі заледеніння були повністю розміщені в межах плейстоцену, пліоцен також мав у своєму складі гелазький ярус, що тривав від 2,588 до 1,806 мільйонів років тому, і зараз відносять до плейстоцену[4].
У пліоцені відбувалися значні тектонічні рухи, з якими пов'язана альпійська складчастість. Рослинність близька до сучасної. Геологічні відклади цієї епохи складають пліоценовий відділ.
Як і в інші давніші геологічні періоди, геологічні шари, що визначають початок і кінець, добре визначені, але точні дати початку та кінця епохи дещо невизначені. Межі, що визначають пліоцен, встановлюються не з легко визначеною подією у всьому світі, а навпаки, на регіональних межах між теплим міоценом та відносно прохолоднішим пліоценом. Верхня межа була встановлена початком плейстоценових заледенінь.
У пліоцені, близько 4 млн років тому, в саванах східної Африки з'явився предок людини австралопітек. Австралопітеки були травоїдними та всеїдними й навчились використовувати палиці та каміння для видобутку їжі.
Remove ads
Етимологія
Автор терміна — Чарльз Лаєлл вперше згадав пліоцен, який запропонував розділити третинний період на чотири геологічних епохи (включаючи древній і новий пліоцен) у «Принципах геології» (том 3, 1833)[5]. Лаєлл пояснює назву тим, що основна частина скам'янілостей (які він тоді вивчав) цієї епохи може бути співвіднесена з сучасними (новими) видами.
Поділ
В офіційній шкалі часу ІКС пліоцен поділяється на два яруси. Від наймолодших до найстаріших:
- П'яченський (3,600–2,58 млн років)[6]
- Занклінський ярус (5,333–3,600 млн)[7]
П'яченський ярус іноді називають пізнім пліоценом, тоді як занклінський ярус згадується як ранній пліоцен.
Клімат
Середня глобальна температура у середньому пліоцені (3,3–3 млн років) була на 2–3 °C вищою, ніж сьогодні[8], рівень вуглекислого газу був таким же, як сьогодні[9], а рівень моря на 25 метрів вище сьогоденного[10]. Льодовиковий покрив північної півкулі був швидкоплинним до настання у обширного зледеніння Гренландії, яке відбулося у пізньому пліоцені близько 3 млн років[11]. Про утворення арктичного льодовикового щита свідчить різкий зсув співвідношень ізотопів кисню та рафтингу, розплавленого льоду, у південній частині Атлантики та північній частині Тихого океану Середньо-широтне зледеніння, ймовірно, відбувалось до кінця епохи. Глобальне похолодання, яке відбулось під час пліоцену, могло спричинити зникнення лісів та поширення пасовищ та саван[12].
Палеогеографія
Узагальнити
Перспектива
Материки продовжували дрейфувати, переміщення з позицій, можливо, до 250 км від теперішніх місць розташування, до позицій лише 70 км від їх поточного розташування. Південна Америка стала сполучена з Північною Америкою через Панамський перешийок під час пліоцену, створила можливість Великого американського обміну, що призвело до майже повного вимирання Sparassodonta та Meridiungulata у Південній Америці[13]. Утворення перешийка мало великі наслідки для глобальних температур, оскільки теплі екваторіальні океанічні течії були припинені й розпочався цикл охолодження Атлантики, холодними водами Арктики та Антарктики, що знижують температури в ізольованому Атлантичному океані[14].
Зіткнення Африки з Європою утворило Середземне море, відрізавши залишки океану Тетіс. Межа між міоценом і пліоценом також є часом Мессінського піка солоності[15][16]. Сухопутний міст між Аляскою та Сибіром (Берингія) був вперше затоплений на початку пліоцену, що дозволило морським організмам поширюватися між Північним Льодовитим і Тихим океанами. Після цього міст буде періодично затоплюватися та відновлюватися[17].
Пліоценові морські утворення виявлені на північному сході Іспанії[18], на півдні Каліфорнії[19], Нової Зеландії[20] та Італії[21].
За часів пліоцену частини півдня Норвегії та півдня Швеції, що знаходились на рівні моря, піднялися. У Норвегії цей підйом підняв плато Гарданґервідда до 1200 м у ранньому пліоцені[22]. У Південній Швеції подібні рухи підняли Південношведське нагір'я, що призвело до відхилення давньої річки Ерідан від її первісного шляху через південно-центральну Швецію на русло на південь від Швеції.
Remove ads
Викопні
Пліоценовий двостулковий молюск Spondylus
Черевоногий молюск з ряду Archaeogastropoda. Видно прирослу трубку черв'яка з родини Serpulidae. Пліоцен Кіпру
Корал Cladocora з пліоцену Кіпру
Див. також
Примітки
Джерела
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads