Зарудний Сергій Іванович

Зарудний Сергій Іванович (17 (29) березня 1821 року, с. Колодязне Куп'янського повіту Харківської губернії (тепер Дворічанського району Харківської, області)^[2] — 18 (30) грудня 1887 року, поблизу Ніцци) — державний діяч Російської імперії.

Сергій Іванович Зарудний
Сергій Іванович Зарудний Портрет Сергія Івановича Зарудного
Сенатор
1869 — 1887
Народився	17 (29) березня 1821  Колодязне, Куп'янський повіт, Слобідсько-Українська губернія, Російська імперія[1]
Помер	18 (30) грудня 1887 (66 років)  Ніцца
Відомий як	письменник, правник, державний службовець
Місце роботи	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Громадянство	Російська імперія
Національність	українець
Освіта	Харківський університет
Alma mater	ХНУ ім. В. Н. Каразіна
Батько	Іван Андрійович Зарудний
Мати	Варвара Михайлівна (при народженні Куликовська)
У шлюбі з	Зоя Олександрівна (при народженні Мяснова)
Діти	Олександр, Сергій (1866), Іван, Марія, Катерина, Анастасія, Зоя, Варвара
Рідня	Зарудні
Брати	Зарудний Митрофан Іванович
Професія	державний діяч
Звання	таємний радник
Релігія	православний християнин
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Зарудний.

Це був переконаний реформатор і ліберал, один із найкомпетентніших і освічених бюрократів епохи Олександра II^[3].

Походження

Сергій Іванович Зарудний народився в родині поручника артилерії у відставці Івана Андрійовича (пр. 1790–1810 — ?) і Варвари Михайлівни^[4]. Ця гілка українського козацького старшинського шляхетського роду Зарудних згадується з XVII століття і походить від Григорія Федоровича полкового осавула Миргородського козацького полку у 1688 –1690 роках, та полкового судді того ж полку у 1690–1715 роках.

Мати Сергія Івановича була донькою полковника Михайла Матвійовича Куликовського і походила зі слобідського козацького старшинського роду молдовського походження Куликовських. Перший з роду Куликовських на Слобідській Україні був Прокопій Куликовський, дворянин з оточування Молдовського князя Дмитра Кантеміра.

Життєпис

Закінчив фізико-математичний факультет Харківського університету (1842). Переїхав до Петербургу. У листопаді 1842 призначений юрисконсультом Міністерства юстиції. У 1857 призначений помічником статс-секретаря Державної ради. У 1858 перебував у закордонному відрядженні для ознайомлення із європейським досвідом судочинства. Займав важливі посади в Державній раді Російської імперії, зокрема, з 1865 статс-секретар департаменту законів. З 1869 сенатор. Активно брав участь в підготовці селянської (1861) і судової (1864) реформ. Таємний радник (1864).

Автор багатьох публікацій. Його праця «Судебные уставы с рассуждениями, на коих они основаны» (1866) широко використовувалась у практиці юстиції Російської імперії. Вільно володів італійською мовою. Відомий як перекладач творів А.Данте («Ад», 1887) та Ч.Беккаріа («О преступлениях и наказаних», 1879), а також творів російських поетів італійською. Із 1869 у Харківському університеті присудсувалася «премія Сергія Зарудного» у розмірі 101,75 руб «за кращий юридичний твір»^[5].

Почесний мировий суддя Купʼянського повіту. Почесний член Московського юридичного товариства.

Родина

Сергій Іванович був одружений з Зоєю Олександрівною Мясновою, донькою титулярного радника. Родина мала дітей:

• Олександр Сергійович Зарудний (? — 1908 — ?) — статський радник.
• Сергій Сергійович Зарудний (1866 — 25 грудня 1898)
• Іван Сергійович Зарудний — флотський лейтенант. Одружений з Оленою Павлівною Брюлловою.
• Марія Сергіївна Гревс (? — 1885 -?) — одружена з Іваном Михайловичем Гревсом, статським радником і професором Імператорського Петербурзького університету .
• Катерина Сергіївна Кавос (? — 1888 — ?) — художниця. З 1888 року одружена з Євгеном Цезарійовичем Кавосом, надвірним радником.
• Анастасія Сергіївна
• Зоя Сергіївна
• Варвара Сергіївна Лисовська– одружена з Лисовським.