Захоплення Марокко Францією

Захоплення Марокко Францією^[a] — події 1907—1912, унаслідок яких султанат Марокко втратив свою незалежність та був перетворений у державу під протекторатом Франції.

Марокко у 1912

Статті на тему Колоніалізм

Колоніальний розподіл Африки Франко-туніська війна Повстання махдістів Англо-єгипетська війна Війни з мандінго Битва при Догалі Перша франко-дагомейська війна Pioneer Column Expedition Друга франко-дагомейська війна Англо-ашантійські війни Перша італо-ефіопська війна Друга італо-ефіопська війна Перша англо-матабельська війна Друга англо-матабельська війна Англо-занзібарська війна Бенінська експедиція Центральноафриканська експедиція Фашодський інцидент Перша англо-бурська війна Друга англо-бурська війна Геноцид племен гереро і нама Повстання Маджі-Маджі Перша Марокканська криза Повстання Бамбата Франко-вадайська війна Агадірська криза Захоплення Марокко Францією Італійсько-турецька війна Повстання Марітца Дарфур

Передумови

Перші роки XX ст. ознаменувалися остаточним оформленням двох сторін майбутнього світового конфлікту (Перша Світова війна). Імпульсом до цього стало суперництво європейських країн у Марокко. Європейське проникнення в султанат Марокко розпочалося в 1840-х, проте в центрі протиріч ця країна опинилася на межі століть. Першими про свої «права» в Марокко заявили французькі колонізатори. У 1880-1890-х Франція зосередила зусилля на розширенні своїх алжирських володінь в південному та західному (марокканському) напрямках. У листопаді 1882 французи захопила область Мзаб з містами Гардая, Геррар і Берріан. У ході військової кампанії в жовтні 1899 — травні 1900 французи анексували південно-марокканські оази Інсалах, Туат, Тідікелт і Гурару. У серпні-вересні 1900 був встановлений контроль над Південно-Західним Алжиром. На початку ХХ ст. Франція розпочала підготовку до захоплення султанату Марокко. Основними конкурентами французів у «проникненні» в Марокко виступали англійці, іспанці, італійці та німці.^[1]

Французька пропаганда в колоніях

Франція у боротьбі за Марокко доклала максимальних дипломатичних зусиль. Так, договорами з Італією 1900 і 1902 вона позбулася першого конкурента, пообіцявши не перешкоджати захопленню Лівії.

У 1904 Англії була надана свобода дій у Єгипті, в обмін на свободу дії для Франції у Марокко.

У жовтні 1904 Іспанії було обіцяно північну частину Марокко. Одночасно султану Марокко Абд аль Азізу було нав'язано позику в 62,1 млн франків.^[2]

Перша марокканська криза

Домовившись практично з усіма конкурентами у Франції виникли гострі суперечки з німцями. Німецькі монополісти (наприклад Крупп) були зацікавлені, не менше ніж французькі, в отриманні високоприбуткових концесій на розробку марокканських покладів природних ресурсів (зокрема заліза). Коли у грудні 1904 р. міністр закордонних справ Франції Делькассе заявив про «особливі інтереси» Франції в Марокко, німецькі монополісти зажадали від свого уряду негайного втручання в марокканське питання. Вже в 1905 німецький імператор Вільгельм ІІ демонстративно прибув в Танжер і привітав марокканського султана як «незалежного правителя». На вимогу Німеччини у 1906 в м. Альхесірас скликана міжнародна конференція по марокканському питанню. На конференції Францію підтримали представники Англії та Росії. Хоча незалежність Марокко й була закріплена, за Францією визнавалися «особливі інтереси» в цьому регіоні. По своїй суті конференція засвідчила поразку німецької дипломатії.^[2][3]

Початок окупації Марокко

Султан Мулай Абд аль Азіза, 1912

Незабаром, після рішення конференції, у 1907 французькі війська окупували район Уджді та область Шауя, а іспанські війська розширили захоплені території в районі міста Мелілья. У відповідь на вторгнення розпочалось повстання. В процесі повстання брат султана Мулай Абд аль Азіза здійснив державний переворот, переміг військо брата і був проголошений султаном Марокко.^[4]

Друга марокканська криза

Французька артилерія в Рабаті, 1911

Діяльність нового султана спровокувала повстання племен, чим скористалась Франція. У травні 1911 французькі війська захопили столицю султанату Фес. Німецький уряд, вважаючи дії французів порушенняи Альхесірасського Генерального акту, відправив 1 липня 1911 в Марокко канонірський човен «Пантера».^[4] Унаслідок цього виник новий франко-німецький конфлікт (Агадірська криза). Досягнути компромісу допомогла поступка Німеччині територіями у французькому Конго.

Протекторат Франції

Офіційне встановлення протекторату відбулося 30 березня 1912 р. з підписанням між Марокко та Францією Договору про співпрацю. За франко-іспанським договором від 27 листопада 1912. Іспанія отримала північне узбережжя султанату від Атлантики до нижньої течії Мулуі з містами Сеута, Тетуан і Мелілья, а також зберегла за собою південно-марокканський порт Іфні (Санта-Крус-де-Мар-Пекенья). На вимогу Великої Британії округ Танжера був перетворений в міжнародну зону.^[1] Влада в країні перейшла в руки французького генерального резидента у французькій зоні і іспанського верховного комісара в іспанській зоні; султан Марокко володів тільки формальною владою.

Нотатки

1. араб. غزو فرنسا للمغرب, "Французьке вторгнення в Марокко"; фр. Campagne du Maroc, "Марокканська кампанія"; pacification du Maroc, "Пацифікація Марокко"; або guerre du Maroc, "Війна в Марокко".