Казарін Павло Володимирович

Павло Володимирович Казарін (нар. 3 грудня 1983, Сімферополь, Кримська область, Українська РСР) — український журналіст^[2], публіцист, теле- i радіоведучий.

Казарін Павло Володимирович
Павло Казарін (2024 рік)
Народився	3 грудня 1983(1983-12-03) (41 рік)  Сімферополь, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Україна
Діяльність	журналіст, радіоведучий, публіцист, телеведучий
Галузь	журналістика[1], публіцистика[1] і засіб масової інформації[1]
Alma mater	ТНУ
Знання мов	українська і російська
Батько	Казарін Володимир Павлович
Нагороди	Премія імені Георгія Гонгадзе Високі стандарти журналістики
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Казарін.

Життєпис

Батько — Володимир Павлович Казарін (1952), професор, викладач російської літератури, що переїхав з дружиною з м. Владивостока до м. Сімферополя. Мати — Серафіма Казаріна (1953), за освітою — біохімік.

2006 року закінчив Таврійський національний університет імені В. І. Вернадського за спеціальністю «російська мова та література» і здобув кваліфікацію магістра філології.

З 2004 року працює в медіа. Працював в Криму на ДТРК «Крим»^[3], ТРК «Чорноморська» та «Транс-М-Радіо». З 2012 до 2014 року мешкав та працював у Москві. Співпрацював з виданнями «Slon.ru», «Нова газета» та Московський центр Карнегі^[4][5]. Після анексії кримського півострова – звільнився та повернувся в Крим до батьків. Переїхав в Київ в жовтні 2014 року.

Наприкінці березня 2014 року, після окупації Криму Росією, отримав в Сімферополі паспорт громадянина Російської Федерації. Як пояснював сам Казарін цей крок був пов’язаний з тим, що він планував залишитись поруч з батьками і заради цього був готовий отримати окупаційні документи. Його батько Володимир Казарін також отримав російське громадянство^[6].

В січні 2020 року він подав заявку в російське консульство на вихід з громадянства. Незадовго до призначеного візита в консульство проросійский блогер Анатолій Шарій (в лютому 2021 року оголошений в розшук по підозрі в державній зраді) опублікував в мережі фото документів. У січні 2021 року Казарін завершив процедуру виходу з російського громадянства та позбувся російського паспорту^[7][8][9].

З лютого 2015 по лютий 2022-го працював ведучим ранкового ефіру на телеканалі ICTV (проект «Ранок у Великому Місті»).

З березня 2017 по лютий 2022-го – був автором та ведучим проєкта «Грані правди» на телеканалі «24».

З березня 2019 по лютий 2022-го – був співведучим (разом з Мирославою Барчук) суспільно-політичного ток-шоу «Зворотний відлік» на суспільному телебаченні UA: Перший.

З серпня 2020 по лютий 2022-го – був співведучим (разом з Юрієм Мацарським) програми «Подвійні стандарти» на Радіо NV.

Також регулярно писав тексти на суспільно-політичні теми для видань «Радіо „Свобода“», «Українська правда», «NV», «Liga.net».

В жовтні 2021 року видав книжку «Дикий Захід Східної Європи» - публіцистичну збірку, присвячену змінам, які відбулися з Україною після анексії Криму та російського вторгнення на Донбас. Як позначає сам Казарін – ця книжка зокрема про те, як набувається ідентичність.

«Ідентичність визначається сумою подій, що трапились у нашому житті. А ще – тими, що не трапились. Я не знаю, яким би я був, якби не анексія Криму. Саме вона перезавантажила мене - змусивши шукати відповіді на питання, які я раніше міг ігнорувати. Але в чиємусь житті анексії  Криму могло і не статися. Бо далеко. Бо без вуличних боїв. Бо було не до того. Когось змінила АТО. Одні воювали, інші волонтерили, треті ставали переселенцями. Але хтось міг і не помітити першої фази війни. Тому що її було локалізовано на сході – і з нею можна було не перетинатися. Я писав "Дикий Захід Східної Європи" саме про це. Про те, як змінюються люди. Про те, як змінюється ідентичність. Фактично, це мій власний маршрутний лист. Мої власні відповіді, які я шукав та знаходив у цьому процесі.»

В 2022 році «Дикий Захід Східної Європи» отримала премію Книга року BBC в номінації «Есеїстика». Також вийшли переклади книжки польскою, англійською та німецькою мовами.

25 лютого 2022 року з початком вторгнення Росії в Україну добровільно вступив до лав Збройних сил України. Учасник бойових дій. Сержант.

Погляди

Виступав на захист ув'язненого у Російській Федерації українського режисера Олега Сенцова^[10]

Нагороди та відзнаки

• Переможець премії «Високі стандарти журналістики-2017» (2017)^[11]
• Премія імені Георгія Гонгадзе (2020)^[12][13]
• Премія Книга року BBC — Есеїстика за книгу «Дикий Захід Східної Європи» (2022)^[14]
• Спеціальна відзнака Капітули Премії імені Юрія Шевельова (2022)^[15]
• Увійшов до списку 30 лідерів думок сучасної України, чиї тексти, оцінки та інтерв'ю формують настрої еліти і влади за версією видання NV (2024)^[16]
• У 2025 році нагороджений Шевченківською премією – за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда";^[17]