Калениченко Павло Михайлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Калениченко.

Павло Михайлович Калениченко (17 березня 1923, с. Андріївка, Дніпропетровська область — 30 червня 1983, Київ) — український історик, дослідник історії Польщі та українсько-польських відносин. Професор (1978), доктор історичних наук (1981), заслужений діяч польської культури.

Павло Михайлович Калениченко
Народився	17 березня 1923(1923-03-17)[1]  Андріївка, Широківський район, Криворізька округа, Катеринославська губернія, Українська СРР, СРСР
Помер	30 червня 1983(1983-06-30)[1] (60 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання	Байкове кладовище
Країна	СРСР
Діяльність	історик, головний редактор, викладач університету
Alma mater	Факультет міжнародних відносин Київського університету (1949) Інститут історії України НАН України
Галузь	історія і міжнародні відносини[2]
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка Інститут історії України НАН України
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор історичних наук (1981)
Війна	німецько-радянська війна
У шлюбі з	Калениченко Нінель Павлівна
Діти	Анатолій Калениченко, Костянтин Калениченко
Нагороди

Біографія

Павло Калениченко народився в с. Андріївка (нині село Криворізького району Дніпропетровської області) в сім'ї вчителя.

До 1941 року навчався на фізично-математичному факультеті Львівського університету. Учасник німецько-радянської війни 1941—1945 років.

Могила Павла Калениченка, Байкове кладовище

У 1949 році закінчив міжнародний факультет Київського університету.

Протягом 1949—1954 років обіймав посади літературного працівника, завідувача відділом редакції газети «Радянська Україна». Водночас навчався в аспірантурі Інституту історії АН УРСР. Протягом 1954—1981 — науковий співробітник, завідувач відділу Інституту історії АН УРСР.

У 1957—1962 роках — заступник відповідального редактора, у 1972-76 роках — головний редактор «Українського історичного журналу».

Протягом 1967—1976 років викладав у Київському університеті. Очолював Українське видання Товариства радянсько-польської дружби.

Раптово помер 30 червня 1983 року у Києві. Похований на Байковому кладовищі разом із дружиною (ділянка № 31, 50°25′18.24″ пн. ш. 30°30′19.32″ сх. д.).

Родина

Дружина — Нінель Калениченко (1926—2020), науковиця в галузі педагогіки. Виховали двох синів: науковця Костянтина Калениченка (нар. 1948) та музикознавця Анатолія Калениченка (нар. 1955).

Праці

Автор понад 250 наукових праць, серед них — монографії:

• Польська прогресивна еміграція в СРСР в роки Другої світової війни (Київ, 1957)
• Участь польських трудящих в Жовтневій революції і громадянській війні в Україні (Варшава, 1969, польською мовою)
• Великий Жовтень і революційний рух у Польщі (листопад 1917 — жовтень 1919) (Київ, 1971)
• Брати по класу — брати по зброї (Участь польських інтернаціоналістів у боротьбі за владу Рад на Україні. 1917—1920 рр.) (Київ, 1973) та ін.

Відзнаки

Нагороджений трьома медалями за участь у Великій вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 і медаллю «За доблесну працю». Мав нагороди уряду Польщі.

Джерела та література

• Т. О. Комаренко Калениченко Павло Михайлович [Архівовано 16 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2007. — Т. 4 : Ка — Ком. — С. 31. — ISBN 978-966-00-0692-8.
• Н. Ф. Васильєва. Калениченко Павло Михайлович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2012. — Т. 12 : Кал — Киї. — 711 с. — ISBN 978-966-02-6472-4.