Топ питань
Часова шкала
Чат
Перспективи
Калюжний Віктор Станіславович
З Вікіпедії, вільної енциклопедії
Remove ads
Калюжний Віктор Станіславович (нар. 28 січня 1967, Дмитрівка, Кіровоградська область, Українська РСР — пом. 4 липня 2024, Невельське, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, доброволець, учасник російсько-української війни.
Remove ads
Життєпис
Узагальнити
Перспектива
Пращури Віктора були запорізькими козаками, а після ліквідації Січі звичайними селянами з Олександрійського повіту Херсонської губернії. Батько походив з села Троянка, а мати з Новоолександрівки. Серед них по лінії матері, Лідії Калюжної, прадід Кравцов Дем'ян Йосипович загиблий у 1921 від першого Голодомору, діди-ветерани Другої світової війни Максим по лінії батька, та Панас, який також був учасником радянсько-фінської війни та через перебування у німецькому полоні репресований шляхом депортації на Камчатку, та прабабця Лукія Юхимівна Стаченко (Кравцова) - знахарка що рятувала людей від Голодомору 1932-1933 років та підтримувала знам'янських партизанів у роки нацистської окупації. Дядько по лінії батька, Станіслава, під час служби у Червоній армії під загрозою репресій був переправлений до окупованої Радянським Союзом Литви, де одружився і мав дітей.
Також ймовірно його пращуром був отаман Холодного Яру та Республіки Чорного лісу Калюжний що підпорядковувався Чорному Ворону, але через знищення катами ЧК, ОДПУ та НКВС всіх нерадянських документів що описували події а також терор проти цивільного населення який проявлявся у знищенні більшості свідків подій, встановити чи є він прямим нащадком складно. Звичайною тактикою Російської імперії та СРСР на захоплених теоріях було знищення історичних джерел що описували події до приходу окупанта (у 1964 році КДБ була знищена київська бібліотека книги якої описували історію України з найдавніших часів до 17 століття) таким чином історію українського народу століттями офіційно трактували з московських джерел. Хоча існують усні свідчення що під час радянсько-української війни у Знам'янці та навколишніх селах був дехто Калюжний що боровся з махновцями під час бою за Єлисаветград у 1918, військами Григор'єва під час Григор'ївського повстання, з Білими арміями 1919 року та перешкоджав пересуванню червоних підрозділів у 1920-1922 роках. Точна доля отамана та його родини невідома. Сам він вірогідно загинув у Лук'янівській в'язниці, а його жінка та діти змінили імена.
Народився Віктор у пологовому будинку с. Дмитрівка, оскільки місця у найближчих селах були переповнені, був молодшим сином сім'ї, мав старших брата Володимира та сестру Ларису. Раннє дитинство провів у селищі Новоолександрівка, але згодом наприкінці 1960х родина через близькість до роботи у колгоспі переїхала до Петрового. Хлопець захоплювався історією та науковою фантастикою.
У молодості навчався у Дмитрівському СПТУ №39, яке закінчив в 1985 році за спеціальністю тракторист-комбайнер. У 1985-1987 проходив службу у Підмосков'ї. Його брат був ліквідатором аварії на ЧАЕС. Як і багато інших українців Віктор короткий період був на заробітках у Шайменському Костромської області та Вологді. Працював на Знам'янському радіозаводі "Акустика", де і познайомився зі своєю дружиною Марією Потапенко, 1988 року відбулося весілля. 1989 року у Віктора народилася старша донька Юлія. Через закриття радіозаводу Акустика у 1992 році Віктор пішов працювати у Знам’янський загін воєнізованої охорони Одеської залізниці на посаду стрільця, а Марія кухарем у дитячий будинок.
2001 року родина переїхала з квартири у дев'ятиповерхівці, на нове місце у Знам'янці, будинок Віктор збудував власними силами. 2003 року народився молодший син Дмитро.
На початку березня 2022 року Віктор відмовивши свого 18-річного сина брати участь у війні сам відправився на на схід України, бравши участь у численних боях відбиваючи наступи ЗС РФ, закрема у боях за Мар'їнку. Родичка його дружини що проживала у Київській області врятувалася з окупованої росіянами Бучі.
У середині жовтня 2022 року Віктор після поранення приїхав у короткочасну відпустку додому, подарувавши синові отримані в боях шеврони та на початку листопада знов повернувся у гарячі точки.
4 липня 2024 року зник безвісти після атаки російського БПЛА по позиції у ході боїв за село Невельське, тіло було знайдене росіянами та переправлене з Бєлгорода у Харків а потім у Вінницю, де і знаходилось у моргу 8 місяців. 5 червня 2025 року тіло було опізнане, а 11 червня відбувся урочистий похорон на який прийшло більше тисячі знам'янчан. Похований на Брайківському кладовищі за містом.
Через високий рівень бідності і корупції в Україні його донька Юлія переїхала до Словаччини, а син Дмитро скориставшись правом виїзду через загибель батька на фронті переїхав до Німеччини [1] [2] [3].
Remove ads
Примітки
Wikiwand - on
Seamless Wikipedia browsing. On steroids.
Remove ads