Канонір

Каноні́р (нім. Kanonier < фр. canonnier < canon — «гармата») — в арміях деяких країн — рядовий артилерії. Буквально — «гарматник», «гармаш»^[2].

Канонір і феєрверкер Гвардійської пішої артилерії, Російська імперія, 1809—1810.^[1]

З Гатчини на японський фронт, у Маньчжурію, воювати з японцями вирушає 23-тя артилерійська бригада, зима 1904, на прохання фотокореспондента Віктора Булли каноніри картинно вишикувалися для парадного знімка.

Історія

У російській армії звання каноніра впроваджено Петром І, проіснувало до 1917 року. Канонірами називали солдатів, що обслуговували гармати, що стріляли звичайними ядрами, ті ж гарматники, що входили до обслуг бомбічних артилерійських установок (мортир, гаубиць, єдинорогів) називалися бомбардирами. Окрім канонірів і феєрверкерів, до складу обслуги гармати входили і гатлангери — артилеристи найнижчого розряду, чиї обов'язки полягали в повертанні хобота лафета важелями (прави́лами і гандшпигами), а також у піднесенні снарядів.

В армії

У флоті

Морський Статут Російського Флоту від 1720 визначав кількість канонірів на кораблі залежно від його рангу і числа гармат:

ранг корабля	кількість гармат	кількість канонірів
1	90	60
1	80	50
2	76	40
3	66	35
3	50	30
4	32	20
4	16	12
4	14	8

Зі співвідношення числа гармат і канонірів можна сказати, що на три гармати доводилося по два каноніри. Каноніри займалися заряджанням, прицілюванням та здійсненням пострілу, а накочування гармат на місце, охолодження, прочищення стволів після пострілу банниками було обов'язком солдатів. Матроси участі в стрільбі з гармат не брали.

Капрали від канонірів — молодші унтер-офіцери артилеристи, командири канонірів.

Сержант від канонірів — старший артилерійський унтер-офіцер. На великих кораблях начальник всіх рядових артилеристів. На маленьких кораблях посаду сержанта заміщали капрали.