Кантер Леонід Віленович

Леонід Віленович Кантер (27 липня 1981, Київ — 4 червня 2018, хутір Обирок, Чернігівська область, Україна) — український продюсер, кінорежисер, тележурналіст, мандрівник та письменник. Автор культових документальних стрічок про війну на сході України — «Війна за свій рахунок», «Добровольці Божої чоти» та «Міф». Засновник артпоселення «Хутір Обирок» на Чернігівщині.

Леонід Віленович Кантер
Народився	27 липня 1981(1981-07-27) Київ, УРСР
Помер	4 червня 2018(2018-06-04) (36 років) хутір Обирок, Чернігівська область, Україна
Громадянство	Україна
Діяльність	кінорежисер, виробник, тележурналіст, письменник, документаліст
Галузь	кінорежисураd[1], документальний фільм[1] і література[1]
Alma mater	Київський природничо-науковий ліцей № 145 і Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Знання мов	українська[1] і російська
Заклад	Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого
Батько	Кантер Вілен Львовичd
IMDb	ID 8274204
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Виріс у Києві. Закінчив Київський природничо-науковий ліцей № 145. У 1998 р. Леонід Кантер поступив у Київський національний університет театру, кіно та телебачення ім. І. Карпенка-Карого^[2] і вже на першому курсі працював журналістом та ведучим у Національній телекомпанії України.

1999 року — ведучий програми «Прийдешні знаменитості».^[2]

2002 — отримав першу вищу освіту в Національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Івана Карпенка-Карого (спеціальність «актор театру та кіно, ведучий телепрограм»). 2005 — друга вища освіта в КНУТКіТ (спеціальність «Режисер телебачення»).

2003 — заснував кіностудію «Лізард філмс», що зняла близько 50 короткометражних, кілька повнометражних та документальних стрічок. У ролях Леонід Куравльов, Лідія Федосєєва-Шукшина, Володимир Жириновський, Вітас, Дмитро Дюжев, Олександр Смирницький та інші.

2004—2007 — викладач КНУТКіТ.

2005 ― в колективі студентів допомагав розчищати гірську стежку в напрямку першого українського туристичного притулку «Плісце».

2007 — оселився на хуторі Обирок у Чернігівській області, в якому створив мистецький центр — творче поселення, де збирав друзів з усього світу, організовував фестивалі, мистецькі заходи, творчі школи та народні свята. Серед найвідоміших — фестиваль «ХЛІБ своїми руками»^[3], гостями якого були, зокрема, кінорежисер Михайло Іллєнко, міністри Ігор Швайка, Володимир Омелян та перший афро-етнічний фестиваль «Мама Африка».^[4]

З початком 2010-х років просував ідею створення заповідника в околицях села Обірки, але не завершив цей проєкт.

У березні 2014 самостійно здійснив рейд по містах Криму, які готували під російську окупацію. Відвідав Сімферополь, Бахчисарай, Феодосію, Керч і Севастополь. Про ситуацію в останньому розповів на Громадському телебаченні на живо 19 березня 2014:^[5]

...Ну, наприклад, у Севастополі - там дійсно значна кількість людей налаштована не просто проросійськи, вона налаштована радикально по-нацистськи. Це те, що їм казали - на західній Україні їм там за російську мову голови будуть бити, то от зараз це реально вже існує в Севастополі. За українську мову там затримують, там привозять в РОВД, там запрошують СБУ - тобто СБ Крима, те, що зараз там перефрабоване СБУ. І людину реально до ранку тримають, промивають конкретно. Залежно від того, чи чинить він якийсь опір, то його ще будуть бити. Те, що там відбувається - це дійсно російський нацизм...

4 червня 2018 року знайдений мертвим на хуторі Обирок.^[6]. Мирослав Гай, друг Леоніда, свідчить, що той вчинив самогубство^[7][8]. Прес-служба поліції повідомляє, що поряд з тілом правоохоронці виявили зброю та записку, яка також свідчить про суїцид.^[9]

Творчі проєкти

• 2003 — автор екстремальної народної розваги «СТАЛКЕР» — квест у реальному часі.
• 2004 — гра «З табуретом до океану» — чотири табурети з кухні віднести на береги чотирьох океанів.^[10]
• 2005 — Атлантичний океан. Країни: Польща, Чехія, Німеччина, Франція. Тривалість експедиції 45 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено у м. Ла-Рошель (Франція).
• 2006 — Індійський океан. Росія, Монголія (пустеля Гобі), Китай (Тибет), Непал, Індія, Шрі-Ланка. Тривалість експедиції: 90 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено в с. Кірінду, о. Шрі-Ланка.
• 2007 — Північний льодовитий океан. Країни: Білорусь, Литва, Латвія, Естонія, Росія, Фінляндія, Норвегія, о. Шпіцберген. Тривалість експедиції: 90 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено в м. Лонгійербюен, на о. Шпіцберген.
• 2010 — Тихий океан. Експедиція через обидві Північну та Південну Америки. До проєкту, крім українців приєднуються команди з Росії, Білорусі та збірна Європи (Литва, Франція, Фінляндія). Тривалість: 365 днів. Пам'ятник табурету та український прапор встановлено на мисі Горн (Вогняна Земля, Чилі)
• 2012 — засновник та режисер Політичного вуличного театру в Україні.^[11]
• 2014 — видає книжку «З табуретом до океану». У співавторстві з Павлом Солодьком («Фоліо»).^[12]
• 2014 — заснував ГО «Зелене Плем'я», метою якої є об'єднання задля дослідження власної та світової культури, створення документальних фільмів та поширення ідеї розвитку креативних просторів в закинутих українських селах. Організація продовжує свою діяльність.

Фільмографія

Продюсер десятків короткометражних фільмів, музичних кліпів, соціальних та рекламних роликів.

Телебачення / короткометражні фільми

• 2001 — «Людина без капелюха», режисер
• 2002 — «Йолка» (в ролях: Л. Куравльов), режисер
• 2003 — «Поняття» (в ролях: В. Жириновський), режисер
• 2003 — «Гнів», режисер
• 2006 — кінотрилогія «Із табуретом через Гімалаї», автор/продюсер:

1. «Царственний Кінь», режисер Сергій Лисенко
2. «Тибет Нелегал», режисер Ярослав Попов^[13]
3. «The stool», режисер Ярослав Андрущенко

• 2014 — короткометражний документальний фільм «Війна за свій рахунок», (співрежисер — Іван Ясній).

Повнометражні документальні фільми

• 2015 — повнометражний документальний фільм «Добровольці Божої чоти» (співрежисер — Іван Ясній).^[14][15][16]
• 2018 — повнометражний документальний фільм «Міф» (співрежисер — Іван Ясній).
• 2018 — розпочав роботу над повнометражним документально-пригодницьким фільмом Людина з Табуретом в ролі продюсера (реж. Ярослав Попов). Фільм завершили його друзі-колеги. Продюсером стала Катерина Мізіна.

Родина

Був одружений з Діаною Карпенко, виховував трьох дітей: Маґдалену, Патаґонію, Дар'яна. З кінця 2008 проживав разом із родиною на артхуторі Обирок у Бахмацькому районі. Розлучений.

Мати Леоніда Кантера проживає в Ізраїлі.^[17]

Батько Леоніда Кантера, Вілен Львович Кантер, був вчителем фізики в київській 145 школі.